Денис Бойко: Після бесіди з Гусєвим, Рамос не зміг приховати свої емоції й вигукнув: "Я готовий взятися за будь-яку справу, яку ти мені довіриш!"

Один з найвідоміших голкіперів в історії українського футболу, який став відомим після проголошення незалежності України, стане почесним гостем передачі "Стара школа".

На початку весняного футбольного сезону один з найвідоміших українських спортсменів оголосив про своє рішення завершити кар'єру в професійному спорті. У свої 37 років він залишив незабутній слід в українському футболі. Після цього у нас була можливість поспілкуватися з Денисом Бойком, щоб детально обговорити його футбольний шлях: від захоплюючих матчів з Ярославським до відновлення після пропущеного гола в Тирасполі. У нашій розмові ми також торкнулися важливих моментів, пов'язаних із Гусєвим. Серед його значних досягнень варто відзначити перемогу над "Наполі" та титул найкращого воротаря Ліги Європи. Денис поділився труднощами, з якими зіткнувся під час роботи з тренером Рамосом у "Дніпрі", конфліктами з фанатами "Дніпра" та "Динамо", а також реакцією Коломойського і Фоменка. Крім того, ми обговорили виклики, що постали перед ним у "Поліссі", та тренера, з яким йому було б цікаво співпрацювати в майбутньому.

Є безліч захоплюючих тем, які можуть привернути вашу увагу. Ви завжди знайдете цікаві оповідання, які варто слухати. Долучайтеся до нашої розмови – сьогодні у програмі "Стара школа" на Sport.ua разом із Денисом Бойком ми обговоримо незабутні моменти!

Денисе, з моменту вашого рішення закінчити кар'єру в професійному футболі пройшло зовсім небагато часу. Чи вдалося вам відкрити нові перспективи та можливості для саморозвитку поза спортом?

Після завершення моєї футбольної кар'єри я не відчув потреби кардинально змінювати своє життя поза спортом. Цей перехід виявився набагато легшим, ніж багато хто міг би подумати. Протягом усіх років, проведених на полі, я дотримувався активного способу життя, що дозволило мені без особливих труднощів адаптуватися до нових умов. Хоча деякі вважають, що життя після професійного спорту є серйозним випробуванням, насправді це всього лише стереотип. Коли настає момент закінчити кар'єру, деякі можуть зіткнутися з певними труднощами, але ті, хто має чітке уявлення про своє майбутнє та вірить у свої сили, сприймають цей етап як звичайну і безболісну частину свого життєвого шляху.

У глибині моєї душі живе потужне прагнення залишатися частиною футбольної родини, навіть коли моє життя відкриває нові, захопливі можливості. Зараз я активно досліджую різні варіанти і знайомлюся з новими людьми. Хоча тепер мої інтереси зосереджені на саморозвитку в інших напрямках, я все ще уважно слідкую за футбольними подіями і підтримую зв’язки з професіоналами у цій сфері. Не виключаю, що в майбутньому знову повернуся до футболу.

Чи колись ви замислювались, чи той шлях, який ви обрали в житті, справді відображає ваші справжні бажання та амбіції?

Я відкрив нові грані своєї особистості. Тепер мої реакції на життєві виклики стали більш врівноваженими, і я краще усвідомлюю емоції, які супроводжували мене під час моєї футбольної кар'єри. Професійний спорт вимагав від мене повної концентрації; тренування, відновлення та змагання забирали багато часу, який я міг би присвятити бізнесу та особистісному зростанню. Але тепер все змінилося, і я отримав шанс розвиватися в нових сферах.

Чи справді футбол викликає у вас сильні емоції? Слід зазначити, що не кожен воротар має шанс відчути всі яскраві моменти своєї професії, адже їхня кар'єра часто збігається з епохою, коли на полі домінував Шовковський.

Моя футбольна подорож розпочалася в клубі "Динамо", коли в команді виступали такі ікони, як Олександр. Я стартував у "Динамо-3" та "Динамо-2", поступово просуваючись кар'єрними сходами. Незважаючи на свій юний вік, мені вдалося закріпитися в основному складі. Я завжди був сповнений енергії та прагнення продемонструвати свої здібності на полі, навіть коли доводилося більше часу проводити в резерві або в "Динамо-2". Згодом я усвідомив, що присутність Шовковського у команді ускладнювала іншим воротарям, які тренувалися з ним, можливість показати свої таланти.

Однією з найважливіших віх у моїй професійній діяльності стало знайомство з новим тренером, який прибув з країни, славнозвісної своїм оригінальним підходом до футболу. Не вказуючи його імені, можу зазначити, що саме цей фахівець відкрив для мене можливість стати лідером у "Динамо", де я мав честь працювати під керівництвом легендарного Олександра Шовковського. На жаль, мені не вдалося повністю реалізувати свій потенціал. Усвідомивши це, я вирішив не чекати на нові можливості і обрав шлях оренди – спочатку в одному клубі, потім в іншому, поки зрештою не знайшов своє місце в "Дніпрі". Цей шлях вимагав від мене значних зусиль. Хоча моя ідеальна кар'єра залишилася лише мрією, я на 90% задоволений своїм професійним розвитком і не шкодую про ухвалені рішення.

Ви, напевно, чудово пам'ятаєте свого тренера, який відіграв важливу роль у вашій кар'єрі в "Динамо". Однак не варто забувати ще одну значиму особистість, яка суттєво вплинула на ваш розвиток на початку професійного шляху. Цей фахівець спочатку підтримував вас під час виступів у ЦСКА, коли ви брали участь у першій лізі, а згодом залишався з вами на різних етапах вашої кар'єри в "Оболоні" та "Кривбасі".

Юрій Вільйович займає важливе місце у футбольному світі. Його допомога на початку моєї кар'єри в ЦСКА, а пізніше в "Оболоні" стала для мене справжнім благословенням, особливо під час мого повернення до "Динамо". Коли я не зміг закріпитися в основному складі київського клубу, я із задоволенням прийняв запрошення перейти до "Кривбасу", де грав мій давній товариш Максимов, який завжди вірив у мене. Навіть через багато років, у 37, Юрій Вільйович знову звернувся до мене за підтримкою для "Ворскли". Через травми Павлу Ісенку терміново знадобилися нові футболісти. "Ти готовий приїхати та грати за "Ворсклу?" – запитав мене Максимов. І я відповів: "Завжди радий прийти на допомогу".

Чому б не почати свою подорож вже сьогодні?

Ці питання продовжують викликати плутанину не тільки у мене, а й у Максима. У "Ворсклі" працюють справжні фахівці, які мають право ухвалювати важливі рішення в різних сферах. Хочу підкреслити, що під час нашої бесіди я не акцентував увагу на фінансових аспектах; я був готовий залишитися на три чи навіть чотири місяці в будь-яких умовах, щоб висловити свою вдячність цій людині за все, що вона зробила для мене.

Максимов надав вам унікальну можливість показати свої таланти. Ваше вражаюче виступлення на позиції воротаря відбулося 5 грудня 2009 року в Харкові. Ця дата назавжди закарбується у вашій пам'яті, адже команда "Оболонь" відзначала своє 50-річчя та урочисто відкривала новий стадіон "Металіст". Ви опинилися в складних умовах, адже рішення арбітра не завжди були на користь вашій команді...

На мою думку, цей матч не викликав у мене особливих емоцій. Коли я тільки починав свій футбольний шлях, кожна гра ставала для мене справжнім святом. Це стосувалося не тільки мене, а й усіх хлопців з команди, адже "Оболонь" нещодавно повернулася до елітного дивізіону. Тоді ми здобули важливу перемогу над "Дніпром" з рахунком 1:0 і продемонстрували чудову гру проти сильного "Металурга" з Донецька. Ми дійсно перевершували багатьох наших суперників, зокрема й на стадіоні "Металіст".

Перемога над "Металістом", який складався з багатьох обдарованих іноземних футболістів з великими амбіціями та потужною фінансовою підтримкою, стала для нас справжнім тріумфом. Ми навіть не сподівалися на такий вражаючий підсумок матчу. Щодо рішень арбітра, ви абсолютно праві: на той момент технологія VAR ще не була впроваджена, тому судді покладалися лише на свій професійний досвід. Ситуація з призначенням пенальті на нашу користь справді викликала сумніви (Денис зумів відбити удар Жажі Коельо - прим. ред.). Можливо, арбітрам не вистачало досвіду для об'єктивного оцінювання подій на полі.

Після складного періоду в своїй кар'єрі Мирон Маркевич зіткнувся з рядом серйозних труднощів. Перед тим як приступити до тренувань з "Дніпром", він вирішив остаточно залишити позаду всі спогади про свої попередні матчі.

Ні, подібні обставини раніше не виникали. На мою думку, це запитання акцентує увагу на важливості етики, оскільки кар'єра Маркевича була насичена різними подіями, а його виступи супроводжувалися численними емоційними викликами. Сумніваюся, що він зможе виділити лише один з цих значущих етапів.

У житті кожного професіонала трапляються моменти, які назавжди закарбовуються в пам'яті. Одним із таких знакових етапів у вашій кар'єрі стало проведення матчу в Тирасполі. Ви неодноразово згадували, як у 2010 році не змогли в повній мірі проявити свої здібності в "Динамо". Поєдинок проти "Шерифа" став важливою віхою цього періоду...

Одним з ключових аспектів нашого існування є здатність сприймати дійсність без ілюзій. У різні моменти життя кожен з нас стикається з поразками. Під час одного з футбольних матчів я допустив фатальну помилку, яка стала справжнім випробуванням для мене. Хоча ця ситуація могла б викликати глибоке розчарування, важливо не застрягати в минулому, а продовжувати рухатися вперед. Не дозволяйте одній невдачі зруйнувати ваші мрії та досягнення — це всього лише підтвердження нашої людської недосконалості. Я усвідомив, як важливо залишатися наполегливим і цілеспрямованим, що допомогло мені знайти своє місце у світі футболу. Найголовніше — об'єктивно аналізувати свої помилки, вчитися на них і не зупинятися на досягнутому. Без поразок досягнення істинного прогресу стає непростим завданням. Жоден воротар не проходить свій шлях без помилок, і важко знайти людину, яка не стикалася б із труднощами у своєму житті.

Лоріс Каріус не зміг повернутися до свого попереднього рівня гри після фіналу Ліги чемпіонів 2018 року, що відбувся в Києві, Україні.

Ця тема підкреслює значущість психологічних аспектів у нашому житті. Я сам пережив ряд важких ситуацій, які стали справжнім випробуванням для моєї стійкості. Наприклад, під час групового етапу Ліги Європи я зазнав поразки, яка нагадала мені про випадок з Каріусом у фіналі Ліги чемпіонів. Хоча ці випадки не зовсім ідентичні, емоційний тягар, що виникає після таких невдач, може бути дуже важким. Ми можемо лише висловити співчуття Каріусу, проте варто зазначити, що він поступово відновлюється та повертається на поле, граючи за "Шальке". У такі моменти особистісні якості набувають особливого значення. Ті, хто проявляє стійкість і витривалість, легше справляються з тиском обставин. Не всім вдається змиритися з реальністю, відпустити минуле і рухатися далі. Я вважаю, що підтримка близьких людей є безцінною. Щодо консультацій з професійним психологом – це питання викликає чимало обговорень, але допомога тренерів може бути надзвичайно корисною. Витримати такий тягар наодинці – це справжнє випробування на міцність.

Ось кілька важливих аспектів, які суттєво вплинули на вашу кар'єру в "Динамо", незважаючи на невдалий матч проти "Шерифа". Це був період, коли Олег Лужний виконував обов'язки головного тренера. Ваше перебування в команді добігало кінця, оскільки керівництво вирішило запросити нового наставника з військовим бекграундом, який раніше працював у Росії...

Під час реабілітації Шовковського в мені зростав сильний бажання повернутися на футбольне поле. Я усвідомлював, що його авторитет та моя невпевненість суттєво ускладнюють мої шанси на досягнення успіху. Мені було необхідно довести, що здатний проявити себе не лише на тренуваннях, а й у справжніх матчах основного складу. Однак, виконуючи обов'язки основного воротаря, я відчував себе нестабільно, змушений миритися з обмеженим ігровим часом, що йшло врозріз з моїми амбіціями. Хоча життя в "Динамо" було досить комфортним завдяки вигідному контракту, я спостерігав, як багато молодих спортсменів стикаються з подібними труднощами: отримуючи заманливі фінансові пропозиції, вони часто йдуть на компроміси зі своїми мріями. Вони просто "чекають" у рамках своїх контрактів, замість того, щоб активно шукати нові можливості в командах, де могли б отримати більше ігрового часу. Я не прагнув стати частиною цього сценарію. Грати та демонструвати свої здібності було для мене надзвичайно важливо. Я розумів, що спершу слід зосередитися на формуванні власної репутації, яка в майбутньому стане моєю перевагою. Тож я ухвалив рішення про оренду — спочатку до "Оболоні", а згодом до "Кривбасу".

Складно не визнати, що найважливіші моменти вашої кар'єри припали на період з 2013 по 2015 рік, коли ви виступали за "Дніпро". Дослідження свідчать, що ваша співпраця з тренером воротарів Валерієм Городовим мала вирішальне значення у вашому професійному зростанні. Його підтримка та наставництво не тільки розкрили нові можливості вашого таланту, але й виявили потенціал, який раніше залишався непоміченим іншими тренерами.

Кожен із наставників, з якими мені пощастило працювати, залишив глибокий слід у моєму професійному розвитку. Спілкування з різними експертами мало значний вплив на формування моєї особистості та кар'єрного шляху. Це стало очевидним, адже кожен з них приніс свій унікальний підхід до навчання. Наприклад, у співпраці з Городовим я значно поліпшив свої навички в ігрових ситуаціях і навчився більш ефективно орієнтуватися на полі, оскільки раніше мені було важко впоратися з подібними викликами.

На початкових етапах моєї кар'єри в "Дніпрі" я зрозумів, що мені потрібно суттєво вдосконалити свої здібності у виходах з воріт та швидкості реакції. Мій перший тренер, Городов, кардинально змінив моє сприйняття цих важливих елементів гри. Завдяки його індивідуально розробленій програмі фізичної підготовки та спеціалізованим тренуванням для розвитку швидкості, я навчився швидко реагувати на різноманітні ситуації в штрафному майданчику. Він не лише покращив мої технічні навички, але й істотно змінив підходи до підготовки воротарів у "Дніпрі", зосереджуючи увагу на індивідуальних потребах кожного гравця. Вправи, які він створив, були націлені на оптимізацію виходів, розуміння ігрових моментів та взаємодію з командою, враховуючи не тільки технічні вміння воротаря, але й його загальний стиль гри.

Хочу підкреслити, що, говорячи про роль Городова, я зовсім не зменшую значення інших тренерів, які підтримували мене на різних етапах моєї кар'єри. Кожен з них вніс важливий вклад у мій особистісний розвиток, і я щиро вдячний їм за допомогу. Протягом усієї своєї професійної діяльності я завжди прагнув до самовдосконалення та розвитку, що стало надійною основою для моїх досягнень.

Як ви гадаєте, чи має футбольний клуб "Дніпро" під керівництвом Хуанде Рамоса право вважати себе істинним чемпіоном серед команд, які отримали численні трофеї?

Безперечно! У сезоні 2013/14 ми не лише впевнено очолювали турнірну таблицю, здобуваючи рекордну кількість балів, але й демонстрували гру, що заслуговує на найвищі оцінки. Ми справді з гордістю носили звання чемпіонів. Усе почалося за п’ять матчів до кінця сезону в Одесі, де ми пережили неймовірні емоції, забивши гол у ворота «Чорноморця». Однак арбітр, не маючи можливості скористатися VAR, скасував цей м’яч, повернувши гру до моменту виконання ауту.

На жаль, нам не вдалося досягти бажаного результату, програвши матч з рахунком 0:1, що лише погіршило ситуацію в наступних зустрічах. Я б хотів поділитися своїми думками з цього приводу: вважаю, що суддівство було явно упередженим щодо нашої команди. Протягом останніх тижнів ми втратили всі свої позиції в турнірній таблиці, зазнавши поразки від "Шахтаря". Водночас "Дніпро" залишився єдиним клубом, що не має жодних зв'язків з арбітрами. Коломойський чітко заявив, що в разі спроби керівництва, тренерів або гравців встановити контакти з суддями, він залишить команду, що може мати серйозні наслідки. Таким чином, цього сезону ми стали єдиним клубом, який уникнув корупційних схем з боку арбітрів. Інші команди, навпаки, діяли досить відверто, і це не могло залишитися непоміченим. Цей фактор, безсумнівно, вплинув на нашу боротьбу за титул чемпіона.

Однак поразка з рахунком 1:4 на домашньому стадіоні від "Карпат", які на той час були на дні турнірної таблиці, справила суттєвий негативний вплив. Це емоційне потрясіння стало ще більш відчутним, адже команда мала можливість продовжити боротьбу за титул чемпіона. Можливо, саме в той момент "Дніпро" почав відчувати тягар психологічного тиску?

Давайте розглянемо цю ситуацію з іншого ракурсу. Пригадаємо матч 2009 року, в якому змагалися "Металіст" і "Оболонь": тоді наші шанси на перемогу виглядали доволі скромно, адже "Карпати" показували вражаючі результати. Це лише один з численних аспектів, котрі варто враховувати. Також важливо зазначити, що гра в форматі 11 на 11 — це лише частина великої картини. Вирішення суддів можуть значно вплинути на кінцевий результат. Навіть малий контакт у нашому штрафному майданчику може призвести до призначення пенальті, тоді як арбітри часто ігнорують очевидні порушення з боку суперників. Безумовно, ми — професіонали, готові боротися до останнього, але витримати тиск з усіх боків — це справжнє випробування для нашої команди.

Варто підкреслити, що в той період існувало безліч футбольних команд, які, хоч і не займали високих позицій у турнірних таблицях, не могли похвалитися значними спортивними досягненнями. Проте, коли ці команди виходили на поле проти таких відомих суперників, як "Дніпро", "Динамо", "Шахтар" та "Металіст", вони вражали своєю сміливістю, перетворюючи кожну гру на справжнє випробування для себе і своїх опонентів. Існують свідчення, що "Динамо" та "Шахтар" іноді намагалися підтримувати "Карпати", сподіваючись, що львівський клуб зможе завадити конкурентам здобути важливі очки. Це стосувалося не лише гравців, а й арбітрів, які отримували певні "настанови" щодо своєї поведінки в цих зустрічах. Якби нам вдалося виграти титул чемпіонів, ми б не тільки випередили клуби, що мали зв'язки з корупційними схемами, а й обійшли суддів, які намагалися ускладнити нашу гру. На жаль, удача не була на нашому боці. Ми залишалися професіоналами, борючись у кожному матчі, попри рішення арбітрів, але нам не вистачило трохи везіння.

Команда "Дніпро" стала справжнім символом емоцій для численних українців, підносячи спорт на нові висоти. На матчах, що відбувалися на "Дніпро-Арені", звучала пісня "Воїни світла", створюючи неповторну атмосферу серед фанатів. Цей музичний твір набув особливого місця в культурній спадщині клубу.

"Дніпро" для мене став справжнім притулком спокою, де панує атмосфера домашнього затишку. Наша команда об'єднала чудову спільноту людей, які вражають своєю злагодженою взаємодією та високою ефективністю співпраці. Я завжди підкреслюю важливість зв'язків між гравцями та їхніми прихильниками, адже саме це формує унікальний дух нашої громади. Однак моє знайомство з "Дніпром" не обійшлося без труднощів; все почалося з ряду непорозумінь серед фанатів.

Ось ще один приклад: - Це картинка з рекламного плаката "Бойко та Політило: не втрачайте можливість приєднатися", що акцентує увагу на початку нового сезону.

Нарешті настала омріяна мить: у Одесі Політило розпочав виконання своєї музичної композиції, і його голос переніс слухачів у чарівний світ емоцій. Проте в моїй пам'яті досі зберігаються яскраві спогади про неприємний матч, коли "Кривбас" здолав "Дніпро" з рахунком 2:0. Вболівальники "Дніпра" явно не могли стримати своє обурення, відкрито демонструючи емоції щодо наших гравців. Я намагався залишатися спокійним до останнього свистка, але після фінального свистка, коли ми святкували перемогу, емоції все ж прорвалися. Я, звісно, не мав наміру образити суперників, але мої радісні жести не залишилися непоміченими. Фанати запам’ятали цей момент, і коли я з’явився, у них були всі підстави для створення відповідного банера.

Чи вдалося вам знайти вихід із цих непростих ситуацій?

Після закінчення матчу Андрій Русол вирішив організувати зустріч із Сергієм Політилом, на яку зібралося близько п’яти-семи шанувальників. Чоловіки активно обговорювали важливі питання, і їхня бесіда була насиченою та продуктивною. Я також вирішив приєднатися до їхнього спілкування. Мої татуювання, стиль життя та цінності сім’ї могли викликати різноманітні реакції у присутніх. Це створило б основу для цікавої дискусії, проте важливо було залишатися відкритими до конструктивного діалогу.

Я переконаний, що наша зустріч стала важливою подією для всіх учасників. Коли я приїхав до Дніпра, моє прагнення стати надійною підтримкою для команди залишалося незмінним, і я був готовий віддати всі свої сили на кожну гру. Після першого рукостискання я відчув, як енергія вболівальників наповнює атмосферу: я не тільки уважно вслухався в їхні думки, а й із задоволенням ділився своїми ідеями. Хоча ми стикалися з певними труднощами, я впевнений, що моя щирість і відкритість позитивно вплинули на загальну атмосферу. Події, що відбулися згодом, ще раз підтвердили мою відданість цій команді та місту.

31 березня в соціальних мережах розгорнулися активні обговорення подій, що мали місце 11 років тому під час матчу між командами "Дніпро" та "Динамо". Увага була зосереджена на ваших діях разом з Олегом Гусєвим, а також на вражаючому сейві, здійсненому Олегом Джабою Канкавою. Як цей епізод вплинув на ваше сприйняття гри? Чи відчули ви, як втрачаєте ту впевненість, яка зазвичай є вашим опорним пунктом у критичних ситуаціях на полі?

У світі футболу часто виникають непередбачувані ситуації, і я завжди прагну дотримуватися своїх принципів, уникати навмисного негативу. Попри велику кількість прихильників, я не зміг уникнути критики від деяких людей. Я став об'єктом агресивних нападів, які суттєво вплинули на моє життя. Ворожість і погрози стали моїми постійними супутниками. Декілька осіб відкрито заявляли про намір завдати мені шкоди, застерігаючи про небезпеки на вулицях та закликаючи бути обережним за кермом, адже моє авто могло стати мішенню для підпалу, а мені загрожували серйозні травми або навіть загибель. Члени моєї родини також отримували рекомендації залишатися насторожі. Цей період став надзвичайно важким етапом у моєму житті.

Найбільше напруження відчувалося в роздягальні під час паузи між таймами. Неприємний інцидент стався наприкінці першої половини гри. Я сів, намагаючись усвідомити, що сталося. Переглядаючи запис, я зрозумів, що випадковий удар призвів до травми Олега. Разом із Гусєвим ми так активно атакували, що навіть легкий дотик мав серйозні наслідки. Це виглядало як справжня трагедія на полі. Під час гри я не відчував жодних труднощів — просто біг і віддавався боротьбі на всі сто. Але, опинившись на лавці в роздягальні, мене охопила тривога від думки, що міг завдати комусь серйозної шкоди. Хуанде Рамос підійшов до мене, намагаючись підняти настрій. Це була його психологічна стратегія — він усвідомлював, що друга половина матчу вже на підході, і в такому емоційному стані я не зможу бути корисним команді. "Я тебе заміню!" — вигукнув тренер.

Я опинився на самому дні безодні глибокої депресії, тримаючи голову в руках і відчуваючи, як безвихідь затягує мене в цю темну прірву. Це почуття стало моїм невидимим супутником, про який я ніколи не наважувався говорити з іншими. Невдовзі кілька товаришів з команди підійшли до мене і сказали: "Зосередься, твоя підтримка для нас надзвичайно важлива". Після цього я звернувся до Рамоса з проханням дозволити мені вийти на поле. Він помітив, що я виглядаю втомленим, плеснув мене по щоках і вигукнув: "Сконцентруйся! Дуже важливо, щоб ти вийшов на поле на початку другого тайму і допоміг нам здобути перемогу в цій грі".

Завдяки наполегливій праці нашої команди, ми досягли перемоги з результатом 2:0. Цей чудовий момент залишиться в моїй пам’яті назавжди. Під керівництвом Хуанде Рамоса наша команда стала справжньою опорою для мене. Після всіх переживань я відчув значне полегшення і зміг подолати страхи, про які ви згадували. Я продовжував грати у звичному для себе стилі. Єдине, що мене засмучує, – це інцидент під час матчу в Ужгороді проти "Говерли", коли я зіткнувся з Крістіаном Оросом, і, на жаль, йому також довелося покинути поле.

В той момент здавалося, що його життєвий шлях неминуче спрямовував його до цього рішення.

Я повністю занурився у гру, забувши про все, що відбувається навколо. Моя відданість була настільки сильна, що, кидаючись за м'ячем, я навіть не задумувався про можливі наслідки для суперника. Якщо хтось не готовий до боротьби, то навіщо йому виходити на поле? Я — воротар, і моя основна мета — відстояти свої ворота. Під час матчу в голові з’явилася думка: "Що робити з Гусєвим? Відступити й дозволити йому забити?" Адже футбол — це гра, де фізичний контакт є невід'ємною частиною. Звичайно, якби я міг передбачити наслідки своїх дій, можливо, обрав би іншу стратегію та був би обачнішим. Але тепер вже нічого не змінити.

Коли гра підходила до завершення і роздався фінальний свисток, у мені виникла непереборна потреба вибачитися перед Олегом. Я відчував, що мушу пояснити: те, що трапилося, було всього лише випадковістю, і мені дійсно цікаво дізнатися його думку з цього приводу. На шляху до роздягальні "Динамо" я натрапив на кілька людей, які намагалися мені заважати, навіть штовхаючи вбік. Але, на щастя, Михайло Михайлов швидко зреагував, вигукнувши: "Пропустіть його". Зрештою, мені вдалося потрапити до кімнати, де ми потиснули руки. Атмосфера була досить напруженою. Хоча футбол займає важливе місце в нашому житті, людські стосунки завжди повинні залишатися на першому місці. Відповідаючи на ваше попереднє запитання, хочу зазначити, що мій внутрішній спокій допоміг мені контролювати свої емоції.

Сезон 2014/15 для футбольного клубу "Дніпро" можна сміливо назвати справжньою спортивною саги, яка заслуговує на екранізацію. Під керівництвом нового наставника команда, що протягом значної частини року боролася з серйозними фінансовими труднощами, змогла дійти до фіналу Ліги Європи. У сучасному світі футболу таке досягнення виглядає надзвичайно вражаюче, і, незважаючи на всі труднощі, воно стало реальністю.

Протягом десяти або одинадцяти місяців наш клуб залишався без будь-яких фінансових підтримок чи винагород. Ми не лише зберігали репутацію нашої команди, але й захищали власну гідність. Наша команда об’єднала спортсменів з України та інших країн. Незважаючи на всі труднощі, ми продемонстрували справжній професіоналізм. У своїй прощальній промові я акцентував увагу на тому, що в "Дніпрі" ми стали єдиною великою родиною. Руслан Петрович (Ротань - прим. ред.) постійно підтримував зв'язок з президентом клубу, хоча йому було нелегко передавати інформацію про обіцянки Ігоря Валерійовича стосовно фінансування, яке, здавалося, має надійти цього тижня, але, на жаль, цього не сталося. Ця ситуація вже стала для нас звичною.

Ми провели чудові дні у затишних котеджах нашої бази, насолоджуючись справжнім відпочинком. Після кожного тренування ми збиралися з друзями, поступово повертаючися до дому. Пили пиво, підспівували улюбленим мелодіям і ділилися радісними спогадами. Дехто з нас влаштовував карткові баталії, створюючи приємну атмосферу. Єдине, що трохи псувало настрій, — це Русік. Ми розуміли його, адже він завжди прагнув справедливості і намагався нас об’єднати, постійно вмикаючи гучномовець з промовами президента, який обіцяв позитивні зміни. На жаль, ці обіцянки залишалися лише на папері. Проте ми підтримували Русіка, щоб спілкування з нами стало для нього більш приємним.

Чи проявляли іноземці схожий інтерес до спостереження за подіями, подібно до того, як це робили українці?

Звісно. Кожного дня ми мали нагоду спілкуватися з українськими атлетами на нашій базі, і жоден з них не висловив жодних заперечень чи невдоволення.

Які новини про Ежідіо можна дізнатися сьогодні?

Ситуація з Ежідіо стала достатньо зрозумілою. Нещодавно він приєднався до нашої команди, сподіваючись знайти своє місце на початку сезону та внести позитивні зміни. Однак після кількох матчів і затримок з виплатами, які тривали від двох до трьох місяців, він вирішив покинути клуб. Ежідіо так і не зміг відчути справжню атмосферу "Дніпра". Інші іноземні футболісти, такі як Дуґлас, Матеус, Калініч і Стрініч, також висловлювали подібні переживання. Ми пильно стежили за ситуацією, щоб уникнути невдоволення серед гравців у роздягальні, де активно обговорювалися фінансові труднощі. Ці розмови швидко затихали, оскільки ми відкрито інформували всіх про труднощі, без жодних хитрощів чи таємних угод. У "Дніпрі" панував дух прозорості, що стало одним з ключових чинників нашого успіху в Лізі Європи.

Чи справді ви переконані, що здатні досягти вагомих результатів у Лізі Європи?

Коли команда досягла стадії 1/16 фіналу, стало зрозуміло, що це вирішальний момент, в якому потрібно об'єднати всі зусилля для досягнення бажаного результату. Кожен спортсмен мріє про участь у важливих матчах європейських змагань і, безсумнівно, прагне до перемоги у таких значущих баталіях. Чи задумувалися ви, скільки українських клубів змогли потрапити до фінальних етапів єврокубків? І як часто це траплялося?

З моменту реалізації інноваційних ініціатив у "Динамо" в 1975 році і до завершення реформ у "Дніпрі" в 2015 році, кожні десять років відзначалися суттєвими трансформаціями.

Наша незабутня подорож дійшла до свого завершення. Ми поставили перед собою амбітну мету — досягти істинного успіху, і кожна гра стала важливим етапом на цьому шляху. Відчуття наближення до нашої мети підживлювало нашу мотивацію та давало нам сили. Наш маршрут до Варшави, названий "Шлях до польської столиці", привів нас до вирішального матчу. Як зазначив один із наших тренерів, фінал — це не лише гра на полі, а й унікальна можливість продемонструвати свої вміння. На жаль, цього разу наші надії не здійснилися, залишивши гіркоту розчарування. Ми боролися до останнього свистка, віддаючи всі свої сили, але команда "Севілья" була сильнішою у вирішальні моменти. У нас були шанси на перемогу: ми вели 1:0, а перший тайм завершився з рахунком 2:2. Проте нам не вистачило досвіду, щоб утримати перевагу в критичних ситуаціях. У цьому аспекті "Севілья" виглядала більш впевнено, адже їхні гравці краще справлялися з подібними викликами. Програвати в таких матчах завжди важко, але, згадуючи наш шлях, я з гордістю можу сказати, що пишаюсь кожним членом нашої команди цього сезону.

Два півфінальні матчі проти "Наполі", в яких вам вдалося зупинити Ґонсало Іґуаїна, не давши йому жодної можливості відзначитися голом, безперечно, залишаться серед найяскравіших спогадів вашої футбольної кар'єри.

Я неодноразово повертався до аналізу цих матчів. Під час гри в Неаполі мені вдалося уникнути багатьох небезпечних ситуацій. В цілому, я обирав правильні позиції, що суттєво знижувало шанси супротивників на успіх. Я не раз рятував нашу команду, адже мої партнери завжди були готові прийти на допомогу. Ці два матчі стали важливими етапами у моїй кар'єрі. У поєдинку в Києві я також вразив усіх своїми сейвами на вологому полі. Проте слід зазначити, що це не лише моя заслуга — це результат злагодженої роботи всієї команди. У Неаполі ми отримали свій шанс, і Женя Селезньов зумів ним скористатися. Хоча він і був у офсайді на два метри, тоді ще не існувало VAR, і, на щастя, це не вплинуло на фінальний підсумок. Ми також витримали тиск, коли рахунок був 0:1, незважаючи на серйозну агресію з боку суперника.

У Києві ми пережили неймовірний емоційний підйом завдяки щирій підтримці понад 70 тисяч фанатів. Навіть у похмурий день, ця величезна армія на стадіоні вселила в нас впевненість у власних силах. Вирішальний гол, забитий під час виїзного матчу, став знаковим моментом: навіть при нульовому рахунку ми не втрачали надії на продовження боротьби. З самого початку ми обрали тактику гри на контратаках і впевнено виконували всі оборонні завдання. Пізніше, перейшовши в наступ, Сєля вразив ворота завдяки чудовій передачі від Жені Коноплянки. Цей вихід у фінал, безсумнівно, був абсолютно заслуженим.

По закінченні фінальної гри відбулася прес-конференція, на якій президент клубу Ігор Коломойський поділився своїми думками. Він акцентував увагу на тому, що команда "Дніпро" не змогла продемонструвати свій реальний потенціал у цій критичній ситуації. Ці висловлювання, безсумнівно, мали значний вплив на Маркевича. Які, на вашу думку, можуть бути наслідки його коментарів?

Цей момент, безсумнівно, залишиться в нашій пам'яті на тривалий час. Нам було поставлено запитання: "Яким чином ви опинилися тут?" Важко визначити, чи це була просто жартівлива фраза, іронічний коментар або ж щире зацікавлення, але ці слова справили на мене глибоке враження. Я переконаний, що футболісти, які протягом року зіштовхуються з затримками у виплаті зарплат, але все ж досягають фіналу єврокубка, заслуговують на значну повагу. Однак цього замало. Це всього лише частина спортивної реальності, і, можливо, за цими ситуаціями стоять певні політичні чинники.

Отже, в сучасних умовах Коломойський активно бере участь у політичних подіях, в той час як його інтерес до футболу, здається, втратив колишню важливість.

Не маю наміру заглиблюватися в нюанси політичних чи бізнесових інтересів цієї особи. Однак варто відзначити, що Коломойський вже досить довгий час активно підтримує футбольний клуб "Дніпро". Причини його фінансових інвестицій у цю команду заслуговують на окрему дискусію, хоча це не є основною темою нашої бесіди. Наша основна мета полягає в тому, щоб належно виконувати свої професійні обов'язки як спеціалісти, залучені до цього процесу.

Чи мали ви можливість працювати разом з Коломойським у фінансовій галузі?

Моя ситуація виявилася зовсім іншою. Після підписання угоди з "Бешикташом", клуб "Дніпро" повністю виконав свої зобов'язання переді мною. Мій трансфер оцінили в 3,5 мільйона євро. Я постійно підтримував зв'язок із керівництвом клубу та чітко висловлював своє бажання повернути отримані кошти. Хоча бонуси, нараховані мені за рік, коли моя зарплата була призупинена, не були для мене пріоритетом, повернення цієї суми стало моєю основною метою, і я без особливих труднощів отримав всю суму назад. Я також усвідомлював, що навіть якщо мене не відпустять і я буду змушений залишатися в рамках угоди ще на рік, у мене завжди була можливість перейти до іншої команди. На щастя, з цим не виникло жодних проблем.

Які обставини стали причинами складного етапу у вашій кар'єрі в "Бешикташі"? Це питання вимагає уважного аналізу, адже команду тренував Шенол Ґюнеш, який сам мав досвід виступів на позиції воротаря. Віктор Гришко, колишній футболіст "Трабзонспору" і підлеглий Шенола, зазначив його неперевершені комунікативні здібності у спілкуванні з гравцями.

Він навіть не здогадувався про ті складні почуття, які переповнювали мою душу. Його байдужість до моїх емоцій вразила мене більше, ніж я міг уявити. Переїзд до "Бешикташа" став для мене справжнім викликом: президент клубу особисто відвідав два матчі "Дніпра" проти "Наполі", демонструючи свою рішучість. Після цього він висловив бажання обговорити умови можливого трансферу. Президент створив всі необхідні умови для мого переходу, ретельно аналізуючи фінансові аспекти, щоб я міг прийняти зважене рішення щодо майбутньої співпраці з "Дніпром". Проте я поставив умову: мені було важливо спершу зустрітися з головним тренером "Бешикташа". На жаль, команда в той час перебувала в Трабзоні, і через сильний снігопад їхнє повернення до Стамбулу затягувалося. Шенол Ґюнеш повідомив, що зараз зайнятий підготовкою до матчу і не може зустрітися з новими гравцями, оскільки це не є його пріоритетом. Я відчував, як наростає напруга, адже часу залишалося обмаль. Врешті-решт, я вирішив ризикнути і підписав контракт, так і не отримавши попередньої згоди від тренера.

Коли Толґа Зенґін здобув звання капітана "Бешикташа", їхня співпраця з тренером Шенолом Ґюнешом відкрила нові можливості для клубу та зміцнила їхні зв’язки. Проте ці зміни не стали вирішальними у моїй кар'єрі. Найсерйознішим викликом для мене виявилася психологічна напруга, з якою було непросто впоратися. Прибувши до Туреччини, я вже мав статус фіналіста Ліги Європи, отримав титул найкращого воротаря минулого сезону і був визнаний одним з лідерів серед голкіперів України у національній збірній. Я сподівався, що мій досвід та трансферна вартість у 3,5 мільйони доларів дозволять мені закріпитися в основному складі. Проте, на жаль, опинився на лавці запасних. Команда демонструвала вражаючі результати, і тренер не планував змінювати стартовий склад. Я не був готовий до такого повороту подій і не отримав необхідної підтримки, щоб подолати цей тягар. Мені було важко зрозуміти, чому, незважаючи на свої здібності, я не зміг повністю реалізувати свій потенціал на полі.

Коли мені випала нагода виступити на Кубку Туреччини, я, на жаль, не зміг повністю проявити свої здібності. Надмірне хвилювання призвело до кількох помилок під час матчів. У першій грі я отримав травму голови, через яку мені наклали 13 швів. Після цього мені запропонували приєднатися до національної збірної, і я взяв участь у ще двох іграх: у першій з них ми здобули незначну перемогу, але в другій зазнали поразки. Незважаючи на те, що наша команда в підсумку стала чемпіоном, мої особисті амбіції отримали серйозний удар. Тому я вирішив повідомити свого агента про бажання перейти в оренду після завершення сезону, незважаючи на кілька привабливих пропозицій, які надходили до мене.

Чи колись намагалися ви зв'язатися з Шенолом Ґюнешем?

Це вже не перший випадок, коли я опиняюся в подібній ситуації. Він пильно спостерігав за моїми діями, явно сумніваючись у моїх намірах. Я усвідомив, що його ставлення навряд чи зазнає змін, і тому наша розмова втрачає будь-яку значущість. Спілкування з ним стало цілковитим безсенсництвом.

Врешті-решт, ви вирішили не накопичувати фінансовий резерв на випадок непередбачуваних обставин і обрали "Малазу", де тренером був Хуанде Рамос. Однак навіть у цій команді вам не вдалося максимально розкрити свої можливості...

Рамос швидко дав мені зрозуміти, що найближчим часом я не зможу з'явитися на полі, оскільки основним воротарем залишався Карлос Камені. Він підкреслив важливість моєї адаптації, розвитку навичок на тренуваннях і вивчення іспанської мови. Я сприйняв це як справжній виклик і вже за два місяці навчився вільно спілкуватися. Це стало ключовим моментом для моєї можливості грати за "Малагу". Проте ситуація викликала невдоволення серед вболівальників, які мали значний вплив на рішення клубу. Вони почали ставити запитання, чому орендований гравець отримує шанс на гру, а легендарний Камені залишається на лаві запасних. Відповідь не забарилася: коли Хуанде Рамос покинув команду з особистих причин, я знову опинився в тіні під керівництвом нового тренера.

Які почуття виникли у вас, коли ви вдруге опинилися в цьому місці після закінчення терміну оренди?

Я потрапив у ситуацію, коли єдиним виходом було повністю зануритися у свою професію. Після матчів із "Бешикташем" до нашого колективу приєднався іспанський воротар Фабрі, а Зенгін залишився у складі. Я розумів, що мої шанси вийти на поле значно зменшилися, проте мій контракт ще залишався активним протягом трьох з половиною років.

Які методи ви використали для розв'язання цієї проблеми?

Представник клубу вийшов зі мною на зв'язок і запропонував укласти угоду з "Динамо". Я висловив інтерес, але підкреслив, що готовий продовжити переговори лише після детального аналізу фінансових умов. У бесіді з Ігорем Суркісом ми детально обговорили всі ключові моменти і швидко знайшли спільну мову. Важливо зазначити, що в моїй кар'єрі вже траплялися подібні ситуації з "Динамо".

Ви знову стали частиною команди, очолюваної Олександром Хацкевичем. Його призначення на посаду головного тренера "Динамо" викликало багато розмов та різноманітних думок серед фанатів.

Я впевнений, що у нас були всі ресурси для досягнення ще більш вражаючих досягнень. Це цілком реально. Ми вклали всі наші зусилля в реалізацію цього проекту. Беручи до уваги високий рівень професіоналізму нашої команди та якість підготовки, можна з упевненістю сказати, що ми могли б досягти значно кращих результатів.

Хацкевич постійно демонстрував свою непохитну віру у вас.

Отже, наші взаємини проявляються не тільки в ігрових ситуаціях, а й у повсякденних моментах. Я дуже старався висловити свою щиру вдячність тренеру за всі можливості, які він мені надав, повернувши мене до "Динамо". Під його наставництвом я пройшов через два сезони, сповнені значущих подій, які стали визначальними в моїй кар'єрі.

Які переживання та роздуми викликає прихід Мірчі Луческу до нашого колективу?

Яскраві позитивні зміни стали очевидними. Ми усвідомили, як важливо впроваджувати нові підходи в нашу роботу. На початку нашого співробітництва ми не мали чіткого уявлення про вимоги та структуру тренувального процесу. Проте Луческу швидко налагодив довірчі стосунки з футболістами. Спостерігаючи за командою, я звернув увагу на те, що багато гравців отримують задоволення від тренувань і активно здобувають нові навички. Луческу дійсно зробив вагомий внесок у розвиток команди, впроваджуючи інноваційні методи і допомагаючи багатьом спортсменам реалізувати свій потенціал. Я впевнений, що його робота в "Динамо" була надзвичайно успішною як для клубу, так і для особистісного розвитку багатьох гравців.

На мою думку, внесок Мірчі Луческу в еволюцію "Динамо" є надзвичайно істотним та заслуговує на окрему увагу. Хоча думки щодо його тренерських підходів можуть бути різними, його професіоналізм і відданість завжди залишалися на високому рівні. У останні роки своєї кар'єри він, можливо, відчував певну втомленість, що супроводжувалася різними проблемами зі здоров'ям та особистими викликами. Також його вік міг суттєво вплинути на результати його роботи та загальний стан команди.

Головні критичні зауваження на адресу Луческу стосуються його етичних принципів, а не його успіхів як тренера. З моменту його призначення, фанати не виявили особливого захоплення новим наставником, оскільки він раніше очолював суперницький клуб. Це викликало певне розчарування серед уболівальників після кубкового поєдинку з "Агробізнесом" у Тернополі.

Мій досвід спілкування з уболівальниками "Динамо" завжди наповнюється позитивом та яскравими спогадами. Я прагну створити атмосферу, де панують повага та взаєморозуміння, враховуючи емоційні та вікові аспекти нашої аудиторії. Мене вражає уява про те, як би реагували фанати, якби їхні близькі, наприклад, батьки чи дідусі, стали тренерами клубу. Я завжди відкритий до конструктивного діалогу, особливо коли йдеться про спірні питання. Ми не раз обговорювали різноманітні теми, і ці розмови завжди проходили в дружній атмосфері, без образ і зайвих емоцій. Особисті нападки є абсолютно неприйнятними, особливо щодо людей старшого віку. Я розумію, чому деякі фанати можуть бути незадоволені діями тренера, і завжди готовий вислухати їхні думки. Однак приниження або образи на адресу тих, хто заслуговує на повагу через свій життєвий досвід, є недопустимими. Я ціную думки ультрас, але, на жаль, у їхній поведінці в таких ситуаціях часто бракує етики.

Які фактори завадили вам долучитися до тренувань під керівництвом Луческу?

На початку моєї кар'єри в "Динамо" я мав можливість поспілкуватися з Луческу, який щиро поділився своїми думками. Він підкреслив важливість присутності в команді досвідченого футболіста, здатного підтримувати молодих гравців. "Навіть якщо твої ігрові можливості будуть обмежені через Жору Бущана в воротах, я вірю в твої лідерські якості та життєвий досвід. Працюй над собою, адже тренування допоможуть тобі набути всі необхідні навички. Якщо ти готовий взяти на себе цю відповідальність, ми знайдемо шляхи для подальшої співпраці," — висловився він. Я щиро вдячний за таку відвертість і чітке окреслення моїх можливостей, адже раніше ніхто не пояснював, чого від мене очікують. Цей момент став вирішальним у моїй кар'єрі. Лише деякі тренери здатні настільки точно визначити роль гравця, навіть якщо вона не є провідною. Я впевнений, що така відвертість є вкрай важливою, адже допомагає уникнути багатьох непорозумінь у майбутньому.

Сподіваюся, що моя відданість і старання під час тренувань демонструють ту довіру, яку мені висловив Луческу. Його підтримка стала для мене ключем до фіналу Суперкубка та можливістю регулярно виходити на поле в різних матчах. Інколи мені вдавалося випереджати Жору у боротьбі за місце у стартовому складі. Між мною та Бущаном завжди існувала здорова конкуренція. Коли Жора повернувся після травми, Луческу чітко дав зрозуміти, що я залишаюсь основним воротарем команди.

Ваш футбольний шлях завершився приблизно рік тому, коли ви захищали ворота житомирського "Полісся". Однак для 37-річного голкіпера це не є кінцем кар'єри. У вас є можливість повернутися у великий спорт і відновити свою активність.

Час, проведений у Житомирі, став важливим і продуктивним етапом у моєму житті. Я щиро вдячний усім колегам, з якими мав честь працювати. Особливу вдячність висловлюю Михайлу Федунову, тренеру воротарів клубу "Полісся". Його підтримка виявилася вирішальною для мого повернення до спорту після серйозної травми – розриву хрестоподібної зв'язки. Завдяки його високій професійній кваліфікації та індивідуальному підходу під час реабілітації, я не лише відновився, а й зумів повернутися до своєї улюбленої справи на високому рівні, навіть у свої 35-36 років.

У клубі "Полісся" все йшло згідно з планом, поки не з'явилася група осіб, які абсолютно не мали уявлення про футбол. Вони почали вводити в оману президента клубу, розповсюджуючи неправдиві чутки. Це призвело до появи альтернативної версії подій, що мало серйозні наслідки. Артем Шабанов, нинішній гравець "Олександрії", став жертвою наклепу, що викликало сумніви щодо його зв'язків з "Полісся". Артем особисто розповів мені про ці події, і, враховуючи його бездоганну репутацію, мені було важко в це повірити. З'ясувалося, що деякі представники "Полісся" діяли виключно заради власних інтересів — як фінансових, так і з інших, поки що неясних причин.

Чи мали ви раніше досвід з подібними ситуаціями в цій сфері? А можливо, зараз ви думаєте про варіанти змін у своїй професійній діяльності?

Володимир Тесля, колишній спортивний директор "Полісся", втратив свою ключову позицію, що дозволило команді діяти з більшою гнучкістю і без страху перед негативними наслідками. Його стиль управління часто створював напруженість між гравцями та тренерським штабом, що негативно позначалося на його кар'єрі. Зрештою, президент клубу ухвалив рішення про його звільнення. Напруга зросла, коли Тесля почав втручатися у внутрішні справи команди, що викликало підозри щодо його можливого впливу на відставку Юрія Калитвинцева. Конфлікти, що виникали через його особистісні риси, значно вплинули на результати "Полісся". Проте президент Буткевич оперативно відреагував на цю ситуацію. Тепер цікаво спостерігати за подальшими діями команди, і я впевнений, що "Полісся" рухається у вірному напрямку.

У моєму житті відкрилася нова перспектива для кар'єрного розвитку у футболі. Проте я усвідомлюю, що важливо грамотно завершити цей етап, щоб не завдати шкоди ані собі, ані всій галузі. Перш ніж ухвалити остаточне рішення, я вирішив ретельно дослідити всі можливі варіанти, які можуть вплинути на моє професійне майбутнє. Я вже здобув певні досягнення, граючи за провідні українські клуби, беручи участь у фіналах європейських турнірів, представляючи національну команду та набуваючи досвіду за кордоном. Хоча я отримав кілька цікавих пропозицій як від українських, так і від закордонних клубів з контрактами, що починаються влітку 2024 року, жоден із цих варіантів не виглядає особливо привабливим з точки зору спортивних чи фінансових вигод. Чи є сенс додавати ще 20-30 матчів до своєї статистики лише заради покращення цифр? Яка справжня вигода в цьому?

Дотримання строків є важливим аспектом нашого щоденного існування. Це стає особливо важливим, коли йдеться про завершення кар'єри в спорті. Замість того, щоб грати ще один сезон, я вирішив зосередитися на особистісному розвитку, вивченні нових навичок і самовдосконаленні. Навіть якби я продовжував тренування, прагнення до особистісного зростання завжди залишалося б на першому місці в моєму житті. Чому б не використати цей час для досягнення справжніх життєвих вершин?

Я усвідомлюю, що моя кар'єра у футболі може тривати до чотирьох десятиліть. Заняття спортом та підтримка фізичної форми стали невід'ємною частиною мого щоденного життя. Проте я відчуваю брак справжнього натхнення для досягнення нових висот у цій галузі. Якщо з'являться можливості працювати з молодими талантами або приймати нові виклики, схожі на ті, які я пережив у "Поліссі", я з радістю скористаюсь цим шансом. Мене також цікавить співпраця з Максимовим, оскільки вважаю його важливою фігурою у моєму професійному розвитку. Інші можливості не викликають у мене такого ж захоплення, як перспектива почати нову главу, яка відкриє мені нові горизонти.

Ваш батько, який раніше грав за "Динамо", може розповісти про те, як його кар'єра була наповнена серйозними труднощами, оскільки він і його товариші завжди переживали за можливу втрату своїх місць у світі футболу.

Цей період мого життя став надзвичайно важливим і залишив глибокий слід у моїй пам'яті. Час безупинно змінює навколишній світ. Коли я ухвалив рішення поділитися в Instagram новиною про завершення своєї футбольної кар'єри, я підійшов до цього кроку дуже серйозно. Але, прочитавши численні коментарі під цим постом, я відчув потужний емоційний резонанс. Це був момент, наповнений як радістю, так і смутком. Особливо мене вразили слова тих, хто зазначав, що мій приклад спонукав їх повірити в себе і розпочати власний шлях у футболі. Якщо я дійсно зміг бодай трохи надихнути когось на здійснення своїх мрій, то моя футбольна кар'єра безумовно стала успішною.

Ви вказали, що на 90% відчуваєте задоволення від своєї кар'єри. Можливо, ті 10% невпевненості виникають через те, що ви поки що не стали основним воротарем національної команди?

На мою думку, я міг би досягти значно вищих вершин, якби мав можливість виступати за свою національну команду та грати в іноземних клубах. Можливо, мені слід було проявити більше терпіння і залишитися за межами України після мого досвіду в "Бешикташі", щоб відкрити нові перспективи для розвитку кар'єри в інших командах. Щодо моєї участі в національній збірній, мої амбіції завжди були на дуже високому рівні. Я неодноразово відчував розчарування через відсутність викликів на матчі, адже був переконаний, що заслуговую на цю можливість. Це стало особливо болісно під час Євро-2016, коли в останньому матчі проти Польщі, де результат уже не мав значення, тренер вирішив надати шанс Андрію П'ятову. Це стало для мене серйозним ударом, і я відчув образу. Проте в цілому я не маю суттєвих нарікань. Вважаю, що моя кар'єра була досить вдалою.