На вшанування Героя України, молодшого сержанта Івана Голубки.

Мріяв про ферму з кіньми і сподівався боротися "до останнього ворога".

Іван Голубка з'явився на світ у селі Дебеславці, розташованому на Коломийщині в Івано-Франківській області. Він став третьою дитиною в родині, що виховувала п'ятьох дітей.

У нашому господарстві завжди були коні, і Іван мав до них неабияку пристрасть. З дитинства він їздив на них, як на фірах, так і верхи. Колись він мріяв, що коли виросте, обов’язково відкриє власну кінну ферму. Але, на жаль, цього не судилося здійснити, - ділиться спогадами батько героя Василь Голубка.

Згадується, що Іван завжди був надзвичайно допитливим. Він вирізнявся енергійністю, швидкістю і незмінною усмішкою на обличчі. Ще з раннього віку його пристрастю став спорт.

Перші лижі для Івана придбали на коляду, коли він навчався в п’ятому класі. Я також вніс трохи грошей, щоб допомогти. Згодом у нього з'явилися бігові та гірськолижні лижі. Іван ніколи не упускав можливості тренуватися, щойно падав сніг. Він активно брав участь у змаганнях і здобував нагороди. Зокрема, зміг зайняти друге місце на чемпіонаті України зі спортивної орієнтації, - розповідає батько.

Діти, за його словами, виросли в атмосфері дружби та самостійності. Після завершення навчання в Коломийському індустріальному педагогічному коледжі, Іван продовжив освіту в Тернопільському національному університеті імені В. Гнатюка. У рідному селі його знали як відмінного майстра та талановитого автомеханіка.

Коли розгорнулась війна у повному обсязі, Іван Голубка вирушив до військового комісаріату. Він відвідував його тричі, але кожного разу отримував відмову. Ця ситуація тільки гнітила юнака, який прагнув захистити свою батьківщину. У червні 2022 року він нарешті отримав повістку і, не вагаючись, вирушив на фронт.

У Збройних Силах України він мріяв стати снайпером, проте обрав спеціальність оператора-навідника в 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". З часом Іван Голубка піднявся до посади заступника командира бойової машини.

— Він надсилав мені кілька відео. Після того, як він закінчив свою роботу на позиції, залишилось лише одне коріння від дерева, а він тим часом стріляв у ворога, — ділиться старший брат Івана, Василь.

Іван завжди був таким, що не скаржився на життя. З раннього віку вмів захищати свої інтереси. Вони разом з друзями відвідували дискотеки в сусідньому селі та допомагали батькові з домашніми справами, але Іван став солдатом дещо раніше за інших.

- Я не мав строкової служби, як брат, тому мене покликали пізніше. У листопаді 2022 року до війська не забрали через перелом ноги, не пройшов відбір. У січні 2023 року зателефонували з військкомату, я швидко зібрався і поїхав, навіть Вані не встиг сказати про це. Ми переписувались із ним щодня. В останній розмові обговорювали бій Ломаченка... Ваня ніколи не мав ні сумнівів, ні страхів. Казав, що треба стояти до кінця, бо як один звільниться, а потім другий, третій, десятий, то москаль зайде ще й на західну Україну, - говорить брат Героя.

Іван Голубка на фронті не лише завзято нищив противника, але й захоплював його техніку. На його рахунку - сотні виїздів на нульові позиції. Побратими розповідали, що Іван був справжнім воїном, людиною слова, мужності, зразком незламності та міцності духу.

- Була історія, як вони стоять на пункті спостереження і бачать, що москалі йдуть траву косити, бліндажі маскувати. Тоді Ваня з побратимами усе це майстерно знищили та ще й віджали ворожу БПМ. Це було влітку 2022 року, - розповідає Василь Голубка.

Іван справді був справжнім Героєм. Під час виїзду на Бахмутському напрямку вони виконали свою задачу, і ворожа піхота змушена була відступити. Під час потужного штурму Ваня вдалося зупинити наступ ворога. Це врятувало життя багатьом нашим бійцям, які знаходилися в окопах. Не кожен здатен щодня виконувати такі небезпечні завдання; для цього потрібні неабияка відвага та стійкість. Україна тримається на таких людях, як Ваня, - переконаний військовий із позивним "Дмитрович".

Згадує, як вперше бойова машина Івана натрапила на протитанкову міну, і водій-механік загинув просто на його очах. Незважаючи на свої поранення та контузію, Іван витягнув товариша з автомобіля. У лікарні він провів небагато часу і не піддався зламам. Як тільки знову став на ноги, відразу ж повернувся на передову.

Він не любив розповідати рідним про війну. Про те, що в Івана було кілька контузій, батько дізнається значно пізніше. Як і деталі про службу сина, і що передачі, які надсилали з дому, до тих позицій не доходили, бо там було надто гаряче. Якось до батьківської хати приїде побратим сина, Василь, і розповість, що Іван врятував йому життя на фронті, як і багатьом іншим українським воїнам.

- Він мріяв боротися до останнього ворога, щоб з перемогою повернутися додому, - розповідає наречена Івана Голубки, Владислава.

- Я спілкувався з ним 4 червня. Він лише встиг промовити, що їх відправляють у справжнє пекло, і додав: "моліться", після чого зв'язок обірвався, - згадує батько.

Іван Голубка загинув 5 червня 2023 року неподалік села Яковлівка, розташованого біля Бахмута в Донеччині. Його бойова машина знову натрапила на протитанкову міну. Після отримання поранень Іван зміг вибратися з автомобіля, але, опинившись на землі, став жертвою ворожого вогню. Йому назавжди залишиться 27 років.

Важко було усвідомити, що Іван Голубка більше немає. Його товариші стверджують, що він завжди знаходив вихід навіть з найскладніших обставин. Протягом кількох днів його вважали зниклим безвісти. Згодом Василь Голубка вирушив до Франківська, щоб впізнати сина. 21 червня Івана Голубку поховали на Алеї Слави у рідних Дебеславцях.

1 жовтня 2023 року на фасаді Дебеславцівської гімназії була урочисто відкрито меморіальну дошку на честь військового героя.

5 грудня 2024 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ, згідно з яким молодшому сержанту Івану Голубці посмертно присвоєно звання Героя України та орден "Золота Зірка". Це визнання стало результатом його особистої відваги і героїзму, продемонстрованих під час захисту суверенітету та територіальної цілісності держави.

У Івана залишилися батько Василь, брат Василь, сестри Мар'яна, Любов і Оксана, племінниці Еріка та Ангеліна і наречена Владислава.

"Біль з часом відступить!" — ці слова звучать досить часто. Але насправді, він не зникає, а навпаки, з кожним новим днем стає все більш нестерпним, немов розриває на частини душу, загорнуту в темну пелену. Адже в житті вже немає тієї людини, яка була для тебе всім світом, яка зігрівала твою душу своєю усмішкою, любов'ю, щирістю та добротою. Життя розділилося на "білосніжне" та "чорне". "Білосніжне" — це час мрій, кохання та планів на майбутнє. "Чорне" — це відсутність мрій, відсутність планів, існування з дня на день і єдине бажання — знищити ворогів, які прагнуть життя! Щоб вони були покарані за кожного, хто мріє про краще!" — поділилася Владислава у Фейсбуці.

Нещодавно з фронтових земель до рідних Дебеславців повернувся брат Івана, Василь Голубка. Він активно допомагає батькові в господарстві. Василь з гордістю зазначає, що Іван - справжній Герой, і часто згадує про його подвиги.

Слава героям!