Олександр Хацкевич поділився своїми думками: "Коли нам надійшла пропозиція про продаж, стало очевидно, що родина Суркісів має суттєві фінансові труднощі, і, відверто кажучи, це стало для нас великою несподіванкою."

Знаменитий атлет з київського футбольного клубу "Динамо", який здобув всесвітню популярність завдяки своїм вражаючим досягненням у 90-ті роки, отримав запрошення стати почесним гостем у шоу "Стара школа". Ця нова роль значно підвищила його видимість серед фанатів.

У житті Олександра Хацкевича подібні розмови трапляються нечасто. Він зазвичай уникає конфліктних ситуацій і не проявляє особливого бажання спілкуватися з представниками медіа. Проте в цей раз нам вдалося дізнатися більше, ніж зазвичай.

На ресурсі Sport.ua Олександр Хацкевич висловив свої думки про інноваційні тренувальні підходи, які запровадив видатний тренер Валерій Лобановський. Він звернув увагу на труднощі, з якими зіштовхувалося київське "Динамо", а також обговорив аспекти співпраці з медіа. Під час інтерв’ю були згадані кілька цікавих моментів, серед яких курйозні епізоди з Деметрадзе, незвичні ситуації зі Супрягою, досвід роботи з Красніковим, букмекерські скандали на Кіпрі, а також провокаційні запитання від польських футбольних аналітиків. Цей матеріал буде цікавим не лише для прихильників класичного футболу, але й для тих, хто стежить за новими тенденціями у цій сфері.

Олександре Миколайовичу, на початку вашої кар'єри у футболі в СРСР можна виділити два ключові підходи до гри: тактику Валерія Лобановського, яка акцентувала на строгому плануванні, та традиційні методи Віктора Малофеєва. Чи можна сказати, що один із цих стилів був вам ближчий, або, можливо, ваше білоруське коріння вплинуло на вашу симпатію до принципів Малофеєва?

У мої молоді роки я поринув у захоплюючий світ футболу. У віці 16 років я став частиною резервної команди мінського "Динамо". Саме тоді я познайомився з Едуардом Васильовичем. Це був час чемпіонату СРСР, коли кожен амбіційний молодий спортсмен мріяв про можливість грати за "Динамо". Ми захоплювалися талантом таких легенд, як Сергій Алєйніков, Юрій Пудишев і Андрій Зиґмантович, адже київське "Динамо" стало символом нашого спортивного тріумфу. Мій перший виїзний матч за мінське "Динамо" в Києві залишив у пам'яті незабутні враження. Гра відбулася на стадіоні, що нині носить ім'я Лобановського. Після матчу ми мали нагоду спостерігати за основним складом команди на Республіканському стадіоні і повернулися додому разом. Мій дебют у головній команді відбувся вже після розпаду Радянського Союзу. Тренер київського "Динамо" звернув увагу на мої виступи після того, як ми здобули перемогу над ними в груповій стадії Кубка Співдружності 1996 року. Хоча в півфіналі їм вдалося відігратися, влітку я отримав пропозицію переїхати до Києва.

Ваше ставлення до футболу та гра на полі яскраво відображають вплив Алєйнікова, чия роль у білоруському футболі 80-х років є безсумнівно вагомою. Його здобутки, зокрема срібло на чемпіонаті Європи й виступи за "Ювентус", стали знаковими моментами в історії цього виду спорту. Як ви вважаєте, чи вплинули його навички на формування вашого індивідуального стилю гри у футболі?

В моїй пам'яті збереглися лише найяскравіші миті, пов'язані з Алєйніковим. Особливо хочу підкреслити команду мінського "Динамо", яка під керівництвом Пудишева у 1982 році здобула титул чемпіона СРСР. У цей період Алєйніков став символом нової ери в спорті, і я отримав неймовірну можливість дебютувати за національну збірну Білорусі в матчі проти Норвегії. Виходячи на поле у свої вісімнадцять років поруч з такими видатними футболістами, як Алєйніков та Ґоцманов, я пережив незабутній емоційний підйом. Незважаючи на всі переживання, Пудишев назавжди залишиться в моєму серці як унікальна особистість.

Ваш період у київському "Динамо" був насичений випробуваннями, адже команда зустрілася з різноманітними труднощами. Завершення минулого сезону стало важливим етапом, сповненим подій, які викликали жваві дискусії щодо використання хутра...

Я опинився на ключовому етапі своєї спортивної кар'єри — термін мого відсторонення нарешті завершився. Я з нетерпінням чекав моменту, коли зможу знову вийти на поле та представляти свою команду на міжнародній арені. Тоді лише київське "Динамо" та московський "Спартак" мали честь захищати інтереси країн СНД у Лізі чемпіонів. На жаль, новий єврокубковий сезон виявився для нас невдалим: спершу ми зазнали поразки від "Рапіду" з Відня у кваліфікації Ліги чемпіонів, а потім не змогли просунутися далі в Кубку УЄФА, поступившись швейцарському "Ксамаксу". Цей досвід став справжнім випробуванням для нашої команди.

Варто зауважити, що в той час команда "Динамо" складалася з видатних спортсменів, серед яких особливо вирізнялися легендарні постаті, такі як Калитвинцев, Максимов, Леоненко, Беженар, Лужний та Шматоваленко. Ці гравці не лише вражали своєю майстерністю на полі, але й стали справжніми символами клубу, активно виступаючи у чемпіонатах СРСР і представляючи нашу країну на міжнародній спортивній арені. Однак причини подій того часу залишаються таємничими. Коли я вперше приєднався до команди під час підготовки до сезону в Швеції, атмосфера була неймовірно позитивною і запам'яталася мені на багато років. Всі ми мріяли про участь у Лізі чемпіонів, але поразка від "Рапіду" стала для нас великим ударом. Можливо, ці емоції позначилися на нашій готовності до матчу з "Ксамаксом", який став одним із найзначніших викликів у моїй кар'єрі в "Динамо".

Серія невдалих результатів досягла свого апогею під час поєдинку з "Ворсклою", в якому наша команда програла з рахунком 3:4 у рамках національної першості. Після цього матчу головний тренер Йожеф Сабо висловив ряд критичних зауважень щодо виконання своїх обов'язків деякими гравцями, підкреслюючи їхню нездатність дотримуватися тактичних вказівок. Як наслідок, він вирішив відсторонити воротаря Ігоря Кутепова від участі у найближчих зустрічах.

Важливо детально вивчити особистість Йожефа Йожефовича. У стресових обставинах деякі члени команди можуть втрачати контроль над своїми емоціями, що призводить до помітних проявів незадоволення. Сабо настільки яскраво виражає свої почуття, що їх важко не помітити. Проте, якщо абстрагуватися від його емоційних реакцій, спілкування з ним може стати надзвичайно приємним досвідом. Я особисто отримав велике задоволення від співпраці з такою харизматичною особистістю.

Цілком ймовірно, що він справді мав щирі та глибокі почуття до вас.

Не можу з певністю сказати, чи усвідомлював він усі нюанси своїх романтичних почуттів. Його емоції виглядали настільки складними і загадковими, що здавалося, наче вони походять з іншого світу. Проте щоразу, коли я був поруч, мене охоплювало невідоме бажання заглибитись у його внутрішній світ, прагнучи розкрити таємниці його справжньої сутності.

Три місяці після не зовсім вдалої гри з "Ксамаксом" Валерій Лобановський став головним тренером команди. Які почуття вас охопили, коли ви вперше зустрілися з Валерієм Васильовичем?

Моя перша зустріч відбулася ще до того, як настав Новий рік, і я досі чудово пам’ятаю, як це сталося на стадіоні "Динамо". Найяскравіші враження я отримав під час бесіди, яка відбулася 5 або 6 січня 1997 року, коли ми вирушили на наш перший тренувальний збір до маленького німецького містечка Руйт. Спочатку було непросто знайти спільну мову, адже в команді налічувалося приблизно 50 гравців, і налагодження контактів із усіма стало справжнім викликом.

Перед тим, як Валерій Лобановський офіційно вступив на посаду головного тренера, підготовка команди розпочалася ще наприкінці жовтня. У цей період його асистент, Анатолій Пузач, відповідав за проведення тренувань під час виїздів. На відпочинку в Руйті Лобановський отримав можливість детально ознайомитися зі складом команди, оцінити навички гравців та визначити, хто заслуговує на місце в основному складі. Протягом тритижневої підготовки він уважно спостерігав за заняттями, які проводили Анатолій Дем’яненко та Пузач, вносячи свої правки у тренувальний процес. Після першого контрольного матчу відбулося загальне засідання, де Лобановський поділився своїми враженнями, розповів про те, що його вразило, а що залишилося без уваги. Індивідуальні бесіди з футболістами почалися лише після відновлення національного чемпіонату. Щиро кажучи, перша зустріч із ним не справила на мене особливого враження.

Після того, як Лобановський повернувся з Близького Сходу, в команді почали з'являтися певні сумніви щодо продовження співпраці з таким строгим тренером. Однак незабаром футболісти усвідомили, що їхні страхи були абсолютно безпідставними.

У Руйті ми суворо дотримувалися наперед визначеного розкладу тренувань, який складався з трьох сесій щодня: ранкової пробіжки перед сніданком, денних занять та вечірніх тренувань. На п’ятий або шостий день, коли втома почала відчуватися, Дем’яненко зауважив, що наше навчання стало більш структурованим. "У молодості Валерій Васильович завжди прагнув до нових підходів," – підкреслив Анатолій Васильович. Пізніше, спілкуючись із Володимиром Мунтяном та Володимиром Онищенком, я усвідомив, що умови для наших тренувань були значно кращими, ніж ті, з якими їм довелося зіштовхнутися. Вони пережили серйозні випробування під керівництвом Зеленцова, Базилевича та Лобановського, адже лише найсильніші отримували можливість виходити на поле. Наша генерація, безумовно, здобула безцінний досвід і знання, які стали результатом їхньої невтомної праці протягом багатьох років інтенсивних тренувань.

На самому початку конференції в Ялті Каладзе раптово знепритомнів.

Це стало справжнім випробуванням для нашої команди. На першій зустрічі в Руйті ми з нетерпінням уявляли, коли зможемо повернутися до затишку своїх ліжок, проте навіть смачний обід не зміг підняти наш настрій. Однак дуже скоро ситуація кардинально змінилася: інтенсивність наших тренувань почала стрімко зростати. Коли до нас приєднався Лобановський, він підкреслив, що, хоча "сучасний футбол має свої плюси, для перемоги над 'Реалом' недостатньо лише технічних навичок. Швидкість – це ключ до успіху." Багато гравців отримали шанс вдосконалити свою швидкість. Я впевнений, що наш високий рівень гри формується завдяки стратегічному підходу, досконалій технічній підготовці та злагодженій командній взаємодії.

Коли Каха вперше приєднався до нашої команди, він зіткнувся з безліччю труднощів. Проте дуже швидко стало очевидно, що його здібності вражають. Завдяки наполегливій праці на тренуваннях, він швидко опанував усі необхідні технічні навички. Це стало справжнім випробуванням на витривалість, оскільки заняття проходили під палючим сонцем. В нашій команді вже існував певний рівень фізичної підготовки, що значно полегшило його адаптацію. Зазвичай новачки не витримують такого навантаження, адже обсяги роботи були чималими. Не кожен має силу подолати такі труднощі. Я пам’ятаю одного молодого гравця з московського ЦСКА, який намагався уникнути фізичних вправ, навіть випадково прищемивши палець дверима, сподіваючись на травму. Він скаржився: «Не можу більше, хочу грати з м’ячем, а вже три дні без нього». Ми підтримали його словами: «Потерпи ще чотири дні, і ти знову зможеш повернутися до гри». Цей випадок наочно демонструє, як фізичні навантаження впливають не лише на фізичну форму, а й на психологічну стійкість.

На зустрічі в Руйті в січні 1997 року команда "Динамо" вразила своїх шанувальників вражаючою грою, залишивши незабутні спогади. Гравці показали вражаючу майстерність володіння м'ячем, і до середини весняного сезону змогли створити вражаючу серію без поразок. Чи пам'ятаєте ви, в якому матчі "Динамо" зазнало свою першу невдачу?

На мою думку, це не зовсім адекватно відображає суть питання.

Під час бесіди з футболістами тернопільської "Ниви" Лобановський висловив свої погляди на запитання представників медіа. Тренер акцентував увагу на можливих труднощах, які можуть виникнути перед його командою "Динамо" на старті нового сезону. Він також підкреслив важливість "Ниви" як одного з ключових футбольних клубів України.

(Сміється). Є один момент, який я ніколи не забуду! Чи чули ви, що сказав Васильович після того матчу? "Все гаразд. Навіть у селі треба відзначати". Ми, звичайно, очікували на більш глибокий аналіз ситуації. Але, можливо, Лобановський усвідомлював, що команда на правильному шляху, а ця поразка — лише тимчасова перешкода. Важливо врахувати всі нюанси, які вплинули на фінальний результат... Коли ми активно атакували і швидко забивали два-три голи в стилі "тікі-така", наш тренер завжди підтримував нас. "Не грайте так легковажно! Ми готуємось не лише до національного чемпіонату, але й до єврокубків! Важливо викладатися на всі 100% протягом 90+ хвилин!" — постійно наголошував він.

У рамках нашої програми з сталого розвитку я переконаний, що ми здобули значні досягнення в різних аспектах нашої діяльності. Проте слід пам’ятати, що конкуренція в нашій сфері є надзвичайно жорсткою. Навіть одне несподіване рішення може стати поштовхом до позитивних змін, тоді як регулярні помилки можуть серйозно підірвати нашу репутацію та зменшити шанси на успішний розвиток у майбутньому. Існує реальний ризик втрати можливостей для участі в майбутніх конкурсах. Кожен з наших співробітників усвідомлює цю ситуацію, тому ми всі віддані своїм обов'язкам, як під час неформальних зустрічей, так і на офіційних заходах. Завдяки цій стратегії нам вдалося досягти вражаючих результатів.

Однак важко уявити, що після вражаючого старту, який "Ксамакс" показав минулого року, команда знову зможе так само успішно змагатися з "Барселоною" у рамках Ліги чемпіонів.

Ми були впевнені, що нас чекають значні зміни, але ніхто не міг передбачити, які наслідки це матиме для нашої команди та які стратегії ми виберемо для досягнення успіху. Наша команда пройшла через безліч етапів змін: Віта Леоненка вже немає серед нас, а вплив Беженара і Шматоваленка на гру значно зменшився. Проте завдяки досвідченим гравцям, таким як Калитвинцев, Максимов, Лужний, Косовський і Головко, ми змогли зберегти високий рівень нашої гри. Молоді таланти, як-от Ващук, Дмитрулін, а також дует Шевченка і Реброва, привнесли свіжі ідеї та енергію у нашу команду. Андрій і Сергій показали вражаючу гру на національному рівні, хоча їхній потенціал на міжнародній арені ще не розкритий повністю. Можливо, Лобановський вже відчував наш великий потенціал, хоча сама команда ще не усвідомлювала всіх своїх можливостей.

Нещодавно Калитвинцев висловив свої міркування, зазначивши, що його колектив вже досить давно активно готується до матчу з "Барселоною".

Хочу підкреслити, що наша підготовка була зосереджена на протистоянні найсильнішим клубам Європи. Коли стало відомо, що наступним нашим суперником стане "Барселона", ми активували спеціальний тренувальний цикл, присвячений цій грі. У той час медіа не мали можливості проводити такі детальні аналізи ігрових ситуацій, як це відбувається сьогодні. Незважаючи на те, що ми грунтовно вивчили основні тактичні схеми "Барси", зрозуміти їхню гру без м'яча виявилося досить складно. Індивідуальний аналіз кожного гравця, який сьогодні є звичним, став для нас справжнім викликом. Ми усвідомлювали, що "Барселона" — це потужний супротивник, з такими зірками, як Рівалдо та Фігу, але інформації про їхній стиль гри було недостатньо. Психологічно ми були готові прийняти всі виклики і розуміли, що для досягнення успіху в матчі з таким суперником нам потрібно буде докласти значно більше зусиль, ніж зазвичай у поєдинках української ліги.

Після розгромної поразки з рахунком 0:3 у київському поєдинку, керівництво «Барселони» терміново розпочало роботи над покращенням свого іміджу на рідному стадіоні. Вони підкреслили, що ця поразка була викликана чинниками, на які команда не мала жодного впливу. Чи відчували гравці тривогу через можливі наслідки такої ситуації?

Наша недостатня підготовка з іспанської мови вийшла насправді несподіваним плюсом, бо дозволила уникнути зайвих переживань. Коли представники «Барселони» почали свою презентацію, ми не зрозуміли жодного слова, завдяки чому змогли зосередитися на демонстрації своїх навичок. Під час візиту на стадіон «Камп Ноу» фанати активно обговорювали можливі результати, такі як 4:0 або 3:0, але ми усвідомлювали, що випадкова перемога 3:0 у Києві навряд чи повториться. Незважаючи на самовпевненість наших суперників, перспектива серйозної поразки нас не лякала. Ми прибули до Барселони з впевненістю у своїх силах. Я добре пам'ятаю момент, коли тренер оголосив склад команди — його інструкція тривала всього півтори хвилини. Термінологія, така як «високий пресинг» і «середній пресинг», не викликала в нас жодних труднощів. Лобановський вмів чітко формулювати свої вказівки, а потім залишив нас для обговорення стратегії. Хоча я не можу точно згадати, про що ми говорили, я впевнений, що знайшли спільне рішення, адже в результаті здобули впевнену перемогу з рахунком 4:0.

Чи можна вважати цю гру важливим етапом у вашій професійній діяльності?

Футбольний клуб "Динамо" впровадив новаторську мотиваційну систему, відмовившись від звичних грошових винагород за участь у матчах. Тепер кожен гравець отримує стабільну зарплату за свої виступи, а також має можливість отримати додаткові бонуси за особисті досягнення під час ігор. Григорій Михайлович завжди заходив до роздягальні з усмішкою на обличчі, приносячи з собою дві гривні.

Коли я дізнався, що Валентин Белькевич отримав лише 300 доларів за свою участь у турнірі, тоді як інші члени команди отримали набагато більші суми, це справило на мене великий вплив.

Валік відчував, як емоції переповнюють його, коли він наближався до Лобановського. Це здавалося йому справжньою казкою: «Це просто неймовірно!» Тренер, усміхаючись, заспокоїв його: «Ні, Валіку, це цілком реальний світ. Хтось вирішив визнати твої досягнення. Ти справжній щасливчик — 300 забитих голів, і все це за обмежений час на полі.» Згодом ми святкували нашу перемогу в чемпіонаті та Кубку України. Під час зимового періоду Лобановський вирішив оновити систему нагород. Через травму Белькевича, який не зміг взяти участь у весняній частині змагань і повернувся на поле лише наприкінці сезону, він зіграв всього кілька матчів. Коли Валік знову підійшов до Лобановського, його намір став ясним: «Я не хочу залишатися тут.» Але після розмови з Валерієм Васильовичем у наступному сезоні йому вдалося отримати титул найкращого гравця країни.

Навесні 1998 року команда "Динамо" не змогла проявити свої найкращі якості в чвертьфіналі Ліги чемпіонів, зазнавши поразки від "Ювентуса". Ця невдача викликала жваві дискусії серед фанатів, які висловлювали думку, що інший результат був би цілком можливим, якби матч відбувся восени. Однак Валерій Лобановський, здійснивши глибокий аналіз зустрічі, підкреслив, що шанси "Динамо" на успіх у цьому поєдинку були суттєво знижені. Яке ваше ставлення до його оцінки ситуації?

На жаль, у той час у футболі не було запроваджено систему VAR. Під час нашого виїзного матчу, коли ми мали перевагу 1:0, стало очевидно, що Ребров постраждав від фолу, за який цілком можна було б призначити штрафний удар. Якби нам вдалося довести рахунок до 2:0, важко навіть уявити, яким чином це могло б змінити хід гри. Щодо моїх власних переживань, я не відчув такої ж ейфорії від перемоги над "Ювентусом", як мої товариші по команді. У Турині я пропустив гру через реабілітацію після операції на пахових кільцях, а в Києві вийшов на поле лише на початку другого тайму, коли рахунок уже був 1:1. Іронічно, але "Ювентус" складався з видатних гравців, таких як Зідан, Давідс, Філіппо Інзагі, Дель П'єро та Дешам, а в воротах стояв Перуцці. Ця команда відповідала найвищим світовим стандартам. Саме тому Валерій Васильович цілком обґрунтовано оцінював наш рівень, адже, напевно, усвідомлював, що ми ще не готові до тих викликів, з якими нам доводилося стикатися.

Який з цих видатних спортсменів залишив на вас найбільше враження: Давідс чи Зідан?

Під час моїх зустрічей з національною збірною Нідерландів я мав можливість спілкуватися з багатьма голландськими спортсменами, тому поява Давідса на полі не стала для мене несподіванкою. Однак його новий стиль гри в окулярах дійсно мене здивував. Що стосується Зідана, нашій команді терміново був потрібен талановитий правий фланговий гравець. Як другий опорний півзахисник, я активно підключався до атак разом із Лужним. Я обрав позицію, яка максимально розкривала потенціал Зідана, і цей досвід залишив незабутні враження в моїй пам'яті. Його здатність швидко обробляти м'яч, приймати рішення в критичних моментах та вражаюча техніка справили на мене глибоке враження.

Новий сезон Ліги чемпіонів відкрив перед українським футболом безліч нових можливостей, особливо в умовах нашої незалежності. На жаль, перший матч не виправдав сподівань: команда не змогла продемонструвати свій справжній потенціал і зазнала поразки від празької "Спарти" з рахунком 0:1 на рідному стадіоні. Цей поєдинок став тривожним сигналом, адже ми втратили важливі очки на груповому етапі турніру.

Ця ситуація дійсно спричинила активні дискусії. Арбітр, навіть без підтримки VAR, продемонстрував вражаючу уважність до деталей гри. На полі точилася запекла боротьба, і я активно долучався до напружених моментів зі своїми суперниками. В одному з епізодів я ненавмисно вдарив одного з гравців ліктем, що нагадав мені про важливість обережності в подібних ситуаціях. Схоже, судді в Києві проявили більшу терпимість, і, можливо, в даному випадку не було жодних "подарунків", адже це дійсно мало велике значення (усміхається). Якби не червона картка, я міг би отримати можливість виконати пенальті в Празі, хоча, напевно, не впорався б із цим завданням. В результаті мені призначили чотири матчі дискваліфікації. Цей складний період став справжнім випробуванням для нашої команди. Протягом трьох ігор, які я пропустив, ми змогли здобути лише два очки. Очевидно, суперники почали сприймати нас по-іншому після минулого сезону. Проте важливо, що в кінці все ж завершилося на позитивній ноті.

Команда Лобановського активно працювала над підготовкою до півфінальної гри з "Реалом", впроваджуючи новітні стратегії, які суттєво відрізнялися від тих, що застосовувалися в 1998 році перед матчем з "Ювентусом".

Цей феномен має значне історичне коріння. У січні 1997 року Валерій Лобановський став головним тренером команди, і його методи тренування залишалися стабільними протягом наступних чотирьох років. Ця система продовжувала демонструвати вражаючі результати навіть після трагічної загибелі Валерія Васильовича, коли команди почав очолювати Олексій Михайличенко.

Отже, повертаємося до березня 1999 року — періоду, який залишив яскравий слід у пам’яті спортивних фанатів. У поєдинку з "Реалом" команда "Динамо" вразила всіх своєю грою, знову підтвердивши репутацію одного з найсильніших суперників на міжнародній футбольній арені.

Увага до кожної деталі гри є ключовим чинником для досягнення бажаних результатів. На стадіоні "Сантьяго Бернабеу" жодній команді не слід розраховувати на легку перемогу. Водночас "Реал" повинен проявляти особливу обережність, враховуючи попередні успіхи "Динамо" у матчах проти "Барселони". Після нічиєї в іспанській столиці ми отримали додатковий імпульс для мотивації та зміцнили свої позиції на домашньому полі.

Які почуття переповнювали вас під час півфінальних зустрічей з "Баварією"? Чи дарували ці матчі вам радість, викликаючи спогади про яскраві моменти минулого, чи, навпаки, стали важливими подіями у вашій життєвій історії, залишаючи по собі незабутні емоції?

Ця історія заслуговує на те, щоб залишитися в наших пам’яті, адже ми ще не реалізували всі свої мрії. У той час ми дійсно відчували брак радості та натхнення. Андрій Шевченко неодноразово підкреслював, що нашій команді не вистачає досвіду. Проте, завдяки трьом рокам невтомної праці, ми змогли подолати безліч перешкод. Я впевнений, що основними чинниками наших невдач були несприятливі умови. Я чітко пам’ятаю момент, коли Віталій Косовський зіткнувся з голкіпером під час матчу в Києві, коли рахунок був 3:1, а також той епізод, коли Валик боровся з Каном у Мюнхені за нульового рахунку. Особливо запам’ятався момент, коли я намагався забити головою, але Кан продемонстрував неймовірну реакцію, рятуючи свою команду. Нам не вистачило кількох ключових моментів, і удача не завжди була на нашому боці. Але, якщо бути чесними, ми не поступилися "Баварії", і це безсумнівно варте визнання.

Лобановський підкреслив, що футболісти навіть не могли подумати, що матчі з 'Баварією' можуть закінчитися з такими вражаючими рахунками, як 5:1 або 6:1.

Цілком ймовірно, що ці події дійсно мали місце. На початку ми поставили перед собою амбіційне завдання — досягти фіналу в Києві. Однак після двох невдалих спроб результати виявилися для нас несподіваними. Незважаючи на всі виклики, наша команда зберігала впевненість у своїх силах. Наповнені рішучістю, ми вирушили до Мюнхена, сподіваючись на здійснення наших прагнень.

Які фрази виголосив Лобановський своїм гравцям в цей критичний момент?

Він підкреслив, що наша команда не змогла виявити свій реальний потенціал на турнірі в Києві. Усі усвідомлюють, що в наступному сезоні "Динамо" має намір запровадити нову тактичну концепцію.

Чи отримували ви ще якісь запрошення від іноземних ансамблів?

З усмішкою на обличчі згадую ті незабутні часи, коли телефонні розмови перетворювалися на справжні пригоди, завдяки численним труднощам, пов'язаним із факсами Ігоря Михайловича. Ці спогади завжди дарують мені радість. У нашій команді тоді було зовсім небагато агентів, і якби хоча б один із них зміг дістатися до мене, можливо, все склалося б інакше. Але, звісно, це лише жарт. Хоча я отримував багато пропозицій, не всі вони доходили до мене. Врешті-решт, я став частиною команди, яка згодом стала однією з найуспішніших в Європі, тож причин для занепокоєння не було. Умови співпраці виглядали дуже привабливо. У ті роки, коли мені було близько 26-27, я щиро насолоджувався кожною миттю свого життя.

Тепер я усвідомлюю, що варто було серйозно розглянути можливість приєднатися до команди з нижчого дивізіону. Це могло б стати чудовою можливістю відкриття нових горизонтів, занурюючись у різноманітні стилі життя, культурні традиції та оригінальні підходи до повсякденності. У той час залишитися в "Динамо" здавалося найраціональнішим рішенням. Перехід Шевченка до "Мілана" за 20 мільйонів доларів став знаковою подією в його кар'єрі, а незабаром до команди приєднався і Каладзе. Ребров поїхав у "Тоттенгем", Лужний підписав контракт з "Арсеналом", а Максимов став частиною "Вердера", одного з найсильніших клубів Бундесліги. Також Калитвинцев уклав угоду з "Трабзонспором". Я певен, що якби у мене була можливість грати в таких престижних командах, прощатися з "Динамо" було б для мене серйозним викликом. Проте втрата цих гравців могла б суттєво ускладнити ситуацію для клубу. Сподіваюся, що керівництво вже звернуло увагу на таланти Валіка Белькевича та Влада Ващука. Чутки навіть говорять, що Головко отримав запрошення на перегляд у "Ліверпулі".

Які трансформації сталися в "Динамо" після відходу основних футболістів?

Усі усвідомлювали, що відновлення команди вимагатиме величезних зусиль. Втрата спортсменів, які вирушили на пошуки нових можливостей, стала серйозним викликом, оскільки їхні унікальні таланти важко замінити. Сучасні клуби часто піддаються критиці за невдачі на міжнародній арені, що може свідчити про наявність внутрішніх проблем в організації. Але чи була ситуація в 90-х кращою? Це питання заслуговує на детальне дослідження. Тоді "Динамо" славилося високим рівнем індивідуальних навичок та якісною підготовкою гравців. Лобановський розумів, що відновити такий стиль гри буде вкрай складно, а пошук гідних наступників для зірок команди стане серйозним випробуванням. Багато вболівальників зазначали, що нові гравці не змогли досягти рівня своїх попередників. Максу Шацьких було нелегко, адже його постійно порівнювали з Шевченком. Але згодом стало очевидно, що Макс став найрезультативнішим бомбардиром в історії українських ліг. У парі з Белькевичем вони створювали вражаючу синергію. Макс виявився одним із небагатьох, хто зміг гідно заповнити прогалину, залишену лідерами команди. Однак не лише Шевченко залишив клуб.

Синергія нашої команди завжди виступала в ролі основи нашої ідентичності, навіть у найскладніші моменти, коли ми стикалися з серйозними викликами та прагнули удосконалити свої навички. У футбольному клубі "Динамо" ми отримали унікальну можливість вчитися у видатних наставників, таких як Лужний і Шматоваленко, які продовжили традиції нашої академії, започатковані легендарними особистостями на кшталт Дем’яненка, Чанова та Яковенка. На початку 2000-х років ми стали справжніми професіоналами, і, незважаючи на трансформації у футбольному світі, до нашої команди приєдналися легіонери з різних країн. Навіть ті, хто не мав українського походження, відчули вплив радянської системи підготовки. Ласло Боднар, Ґоран Ґавранчіч, Ґеорґі Пеєв, Єрко Лєко та Флорін Чернат принесли до клубу різноманітні культурні традиції і спілкувалися на кількох мовах. Кожен із цих гравців мав великі амбіції, але для досягнення успіху було необхідно закласти міцний фундамент. Попри їхні вражаючі таланти, потенціал кожного з них вимагав реалізації на футбольному полі.

Чи задумувалися ви над причинами конфлікту між Валерієм Лобановським і Ґавранчічем? Все почалося з пропозиції перевести гравця до "Динамо-2". Агент Ґорана терміново звернувся до Ігоря Суркіса, підкреслюючи, що "наша угода не передбачає участі в "Динамо-2", тому такі дії є абсолютно неприйнятними". Я також міг би стати частиною цього колективу разом з Віктором Леоненком та іншими футболістами, які не відповідали певним вимогам або мали дисциплінарні проблеми. Але ситуація з іноземними гравцями виглядала зовсім інакше. Не варто забувати й про позитивні моменти: деякі з них отримали повістки на військову службу, що, без сумніву, стало для них певною перевагою! Відсутність таких можливостей призвела до зниження контролю Лобановського над командою, і ця ситуація стала звичайною практикою.

Ми зіткнулися з новими викликами, які виникають через мовні бар'єри, що ускладнюють нашу взаємодію та колективну діяльність.

Звичайно, іноді я міг зрозуміти Валерія Васильовича лише за одним поглядом чи кількома короткими фразами. Але коли йшлося про співпрацю з міжнародними партнерами, такий стиль комунікації виявлявся не зовсім ефективним. Попри його сумніви, Валерій Васильович усвідомлював, що в деяких випадках його репутація може опинитися під загрозою.

Георгій Деметрадзе завжди вражав своєю майстерністю встановлювати нові контакти. Проте, на жаль, його результати в "Динамо" не можуть бути порівняні з досягненнями Кахи Каладзе.

Не можу зрозуміти, чому поведінка Георгія раптом змінилася. Спочатку він здався спокійним і впевненим у собі, але після отримання підтримки від Кахи його манера спілкування зазнала суттєвих змін. Дуже швидко стало очевидно, що його звичні підходи більше не приносять результату, і настав час шукати більш серйозні рішення. Проблема полягала не лише в його легковажності, але й у відносинах із оточуючими. Ставлення Георгія до офіціанток у Конча-Заспі викликало справді глибоке обурення. Висловлювання на кшталт "передай мені це" або "мені це не потрібно" стали невід’ємною частиною його мови. Після декількох проігнорованих зауважень стало зрозуміло, що йому терміново потрібно переосмислити своє ставлення до людей навколо.

У складі команди "Динамо" з'явилася група талановитих молодих атлетів, серед яких особливо виділявся Жора. Його відвага та рішучість справили значний вплив на всіх членів колективу. Як природжений лідер, він постійно акцентував увагу на важливості взаємоповаги не лише серед своїх однокласників, але й до тих, хто підтримує їх поза межами спортивних змагань. Одним із вирішальних моментів, що стали поштовхом для його особистісного розвитку, стало усвідомлення власної сили, яке дозволило Жорі з більшою впевненістю долати всі труднощі. Відтоді наша співпраця стала значно продуктивнішою.

Весною 2002 року ваша роль у складі "Динамо" суттєво зменшилася. Цей час став серйозним викликом, особливо після втрати Валерія Лобановського та змін у тренерському штабі, коли головним тренером став Михайличенко. Це був період, коли ви вперше мали можливість вийти на поле. На вашу думку, які фактори могли вплинути на затримку вашого дебюту до цього моменту?

Після отримання травми я змушений був покинути професійний футбол. Мої стосунки з Валерієм Васильовичем, в цілому, були позитивними, хоча іноді між нами виникали розбіжності. Я почав формувати власне бачення різних аспектів гри. "Сашко, нові підходи, такі як гра в лінію, можуть продемонструвати вражаючі результати," – зауважив Лобановський. "Проте наш обраний стиль також приносить результати. Ми здобуваємо трофеї, прагнемо до участі в Лізі чемпіонів і залишаємося конкурентоспроможними на міжнародній арені."

Іноді мій тренер Валерій Лобановський запрошував мене до "Динамо-2". У ті осінні дні, коли футбольний сезон лише починав свій шлях, я знову відчував себе частиною єдиного колективу, насолоджуючись свободою своїх рухів. Як зазначав Вітя Леоненко, достатньо було лише ступити на зелений газон, і відразу ставало зрозуміло, хто з гравців готовий продемонструвати свої здібності. Моя власна історія яскраво ілюструє це спостереження. Приєднання до "Динамо-2" стало для мене чудовою нагодою поділитися своїм досвідом і сприяти розвитку команди.

Чи можемо з певністю стверджувати, що Лобановський залишив нам безліч вражаючих моментів і незабутніх спогадів?

Не можу стверджувати, що в нашій компанії завжди панує атмосфера свята, але один момент залишився в моїй пам'яті назавжди. Коли я разом з Валиком почав готуватися до новорічних свят, ми раптово усвідомили, що наші зусилля перевершують всі очікування. Я вирішив подзвонити Валерію Васильовичу на його домашній телефон. Під час розмови, не замислюючись, звернувся до нього на "Валере" і, усміхаючись, проголосив: "З новим роком, Валере! Бажаю тобі щастя і всього найкращого". Ада Панкратіївна навряд чи наважилася б на таку близькість, тоді як я відчував себе настільки вільно, наче був Олександром Хацкевичем. Після цього мене охопила тривога щодо того, як пройде 2 січня, коли команда повернеться з відпустки. Але, на моє велике здивування, Лобановський жодного разу не згадав про цю незручну ситуацію.

Ми помітили, що команда "Динамо" переважно обирає для своїх тренувань віддалені локації, такі як Руйта та Ізраїль. Цей тактичний підхід значно знижує ймовірність шпигунства з боку суперників. Під час нашого візиту до Туреччини ми зупинилися в зручному готелі, розташованому неподалік футбольного комплексу. На сусідніх полях також тренувалися інші команди, зокрема берлінська "Герта" та віденська "Аустрія". Це дало нам можливість спостерігати за їхніми новими тактичними рішеннями, поки наша команда вдосконалювала вже знайомі стилі гри. Аналізуючи підготовку суперників, ми зафіксували помітний прогрес у сучасному футболі. Валерій Васильович зацікавився нашим спостереженням, і після триденного тренування в Туреччині ми вирушили на Кіпр, де знову зосередилися на підготовці. Коли виникали питання, Лобановський часто підкреслював: "Коли ти станеш тренером, зможеш ухвалювати рішення самостійно. А поки що дотримуйся моїх вказівок. Інакше — "Динамо-2" вже чекає на тебе на сусідньому полі".

Чи можна розглядати переведення до "Динамо-2" як найжорсткіше покарання, чи були інші можливості для впровадження санкцій?

Санкції у світі футболу завжди породжували активні дискусії. Які обставини можуть стати причиною накладення дисциплінарних заходів? Коли наша команда потрапила до раунду відбору Ліги чемпіонів, я зрозумів, що червона картка, отримана під час гри проти "Спарти", стала серйозним гальмом на нашому шляху до мети. Я вважаю, що рішення арбітра було цілком виправданим. Хоча я особисто ніколи не стикався з дисциплінарними покараннями, це питання завжди викликало мій інтерес. Відомий тренер Валерій Лобановський не раз підкреслював важливість командної єдності, стверджуючи: "Успіх неминучий, якщо ви працюєте разом. Якщо хтось порушує правила, це потрібно обговорити, адже я готовий взяти на себе відповідальність за всі рішення." У нашій команді запізнення стали рідкістю, оскільки всі дотримувалися розкладу. Взаємна повага серед гравців завжди була на першому місці. Чесно кажучи, запізнитися було практично неможливо, адже ми тренувалися шість днів на тиждень. Навіть у вихідні, коли не було тренувань, дороги зазвичай були вільними. Найголовніше – це ставлення один до одного. Тому я був здивований, дізнавшись, що в сучасному футболі за запізнення можуть накладати штрафи від 20 до 30 євро або 1000 гривень. У багатьох країнах така практика виглядає досить незвично, і футболісти можуть отримувати незвичні доручення, наприклад, купити 20 чашок кави. На мою думку, це абсолютно справедливо.

Чи замислювалися ви коли-небудь, як Лобановський висловлює свої емоції, коли його щось непокоїть?

У процесі дослідження різних аспектів ми виявили, що під час спілкування з Григорієм та Ігорем Суркісами Валерій Васильович часто виявляв певний рівень тривоги і відкрито демонстрував своє незадоволення. Проте, під час загальних зборів та приватних бесід з футболістами ці його емоції залишалися непоміченими, про що свідчать наші спостереження. Лобановський завжди чітко формулював свої вимоги, уникаючи зайвих емоційних проявів. Архівні матеріали підтверджують, що молодший Лобановський активно використовував жести під час тренувань. Іван Яремчук згадує, як Валерій Васильович інколи піднімав військовий черевик, намагаючись вразити своїх підлеглих, заявляючи: "Цей предмет має спонукати тебе до швидших змін." У 90-х роках його життя зазнало суттєвих трансформацій.