Занурення на глибину 84 метри: особистісна криза, підводні досягнення та зустріч з акулами - інтерв'ю з "Людиною року".

"Футбол 24+" розкрив секрети, як залишатися під водою близько семи хвилин, встановити новий світовий рекорд, зберігати свідомість та отримати титул "Людина року".

У світі існує лише одна жінка, здатна зануритися на глибину 84 метри без використання ласт під час вільного занурення. Хоча це виглядає як неможливий подвиг, саме так і встановлюються нові рекорди. Харків’янка Катерина Садурська має у своєму активі сім світових рекордів у фрідайвінгу.

Учасниця Олімпіади в Ріо-2016, дворазова чемпіонка та семиразова призерка чемпіонатів Європи, а також триразова призерка чемпіонатів світу з синхронного плавання, Катерина є мультимедалісткою і рекордсменкою світу у фрідайвінгу. Її визнано "Людиною року" в категорії "За незламну силу духу, волю до перемоги та місію амбасадора України у спорті високих досягнень", а також "Жінкою року", де вона змагалася за звання з такими видатними спортсменками, як Еліна Світоліна, Ярослава Магучіх, Людмила Лузан та Ірина Коляденко. Наразі Катерина перебуває в Каламаті, Греція, де проходить один із етапів підготовки до Всесвітніх ігор.

Футбол 24+ звернувся до Катерини Садурської, щоб дізнатися, як відшукати своє місце після закінчення спортивної кар'єри, утримуватися під водою понад сім хвилин, знаходити спільну мову з самим собою та встановлювати світові рекорди.

"Вона прагнула медалі, тому вирушила до Києва для навчання."

Шановна Катерино, якщо ви вже в Греції, значить, ваш сезон уже розпочався?

- Так, але він у мене і не припиняється. Несеться, і цього року трохи специфічний, адже маю поєднувати одночасну підготовку як до басейнових, так і до глибинних змагань. Дисципліни вимагають різної підготовки, і зазвичай першу частину року присвячуюю басейну, а починаючи з середини літа переходжу до глибини, цього року трохи по-іншому.

У липні та серпні, коли ви встановлювали численні світові рекорди та здобували медалі на чемпіонатах Європи й світу в артистичному плаванні, можна вважати, що це був період вашої максимальної підготовки.

У фрідайвінгу час пірнання може значно варіюватися в залежності від конкретного місця та сприятливих природних умов для занурень. Наприклад, минулого року світовий чемпіонат з глибини відбувся в жовтні, тоді як цього року він запланований на вересень. Крім того, у серпні не відбудуться Всесвітні ігри, які проводять раз на два роки, і вперше в них буде представлений фрідайвінг, але лише в басейнових дисциплінах. Тож до середини серпня я зосереджуся на тренуваннях у басейні, а потім за кілька тижнів потрібно буде швидко адаптуватися до глибоких занурень.

- Захоплення водою - звідки воно?

Я з'явилася на світ у Миколаєві, де й зробила свої перші кроки у світі артистичного плавання. Протягом сімнадцяти років я практично щодня віддавала час тренуванням у басейні.

У синхронному плаванні спортсменки зазвичай закінчують свої кар'єри досить рано: ви, Марта Федіна, а також сестри Марія та Влада Алексіїви завершили активні виступи у віці 22-24 років, і це сталося після значних успіхів на міжнародних змаганнях. Чи не здається вам, що це дійсно критичний етап у цьому виді спорту?

- Є різні причини, найпоширеніша - це елементарне виснаження від того режиму, в якому необхідно жити задля досягнення спортивних цілей. Плюс - рішення не завжди залежать тільки від спортсмена. Це командний вид спорту, у тренера своє бачення, плани, якою має бути команда. Тому рішення спортсмена й тренера не завжди синхронізуються.

Яка була ваша історія? Ви ж здобули перемогу на чемпіонаті Європи та зайняли четверту позицію на Олімпійських іграх 2016 року в Ріо.

Я мала щастя бути частиною чудової команди, і цей досвід залишив яскравий слід у моєму житті. Проте артистичне плавання є надзвичайно вимогливим видом спорту з точки зору організації. Життя, по суті, відсутнє. З самого дитинства ти приходиш у басейн, і можливість повноцінно навчатися обмежена. Коли ж тобі виповнюється 24-25 років, ти виходиш з цього світу і розумієш, що маєш цінний спортивний досвід, але все потрібно починати з нуля. І чим швидше ти розпочнеш новий етап життя, тим краще, адже на той момент він здавався мені більш привабливим. Крім того, після Олімпійських ігор оновився склад збірної, тому це було спільне рішення.

Мені доводилося спостерігати, як спортсменки з синхронного плавання займаються до чотирьох разів на день.

- Ну, якщо рахувати заняття в залі і на воді як окремі тренування, то так воно і виходить. Фізичні навантаження чималі, психологічно дуже важко. Але я взагалі ні про що не шкодую. Вдячна усім тренерам, особливо Марії Гаврилівні Дегтярьовій, яка багато дала в плані особистого розвитку, хоча мені знадобився деякий час, щоб це зрозуміти.

Ви зробили переїзд з Миколаєва до Києва, хоча центр підготовки спортсменок з артистичного плавання знаходиться в Харкові. Де саме ви тренувалися в столиці?

Я вступила до Республіканського училища фізичної культури, яке раніше було відомо як Олімпійський коледж. Тут я завершила своє навчання в школі та два курси. Після цього я продовжила освіту в університеті. Напередодні Олімпійських ігор 2012 року в Лондоні для покращення умов тренувань мене разом з кількома дівчатами з Донецька перевели до харківської команди. Це рішення було прийнято, щоб ми могли зосередитися на підготовці в збірній України. Інакше це було б складно, адже на чемпіонатах України ми повинні були виступати з різними програмами, а в збірній київські та донецькі спортсменки мали вивчити програми харківських дівчат. Хоча поєднувати їх можливо, це не завжди було ефективно. Наприклад, траплялися роки, коли у мене було по дві програми в соло та дуеті, три в групі в Києві, плюс програми збірної. Коли ця кількість зменшилася до двох-трьох, моя ефективність значно зросла.

- Коли ви встигали в школі навчатися?

До дев'ятого класу я навчалася в гімназії в Миколаєві, де мала гарні оцінки та активно брала участь у наукових олімпіадах. Це мені дуже подобалося, і я навіть могла б отримати медаль за свої досягнення. Але головною причиною, чому я переїхала до Києва, було бажання продовжити навчання, вступити до вищого навчального закладу та побудувати успішну кар'єру. Хоча я приїхала сюди завдяки синхронному плаванню, я не планувала зробити спорт своєю професією і навіть не уявляла, як все складеться. Я не зовсім розуміла, куди їду. Протягом двох місяців у Києві моє навчання практично зупинилося. Я отримала шанс потрапити до збірної України, і почалися збори та тренування, на які не залишалося часу для навчання. Проте, незважаючи на це, я закінчила школу досить добре; виявилося, що знань, отриманих за дев'ять класів, вистачило для успішного складання ЗНО і вступу до університету на бюджет.

Тренерка Олена Вихорева вже тоді ритмічно стукала паличкою біля басейну.

Вона почала це робити задовго до того, як я її зустріла. Пам’ятаю, як захоплювалася її оригінальними постановками для київської команди на моїх перших змаганнях. Мені дійсно пощастило з тренерами. Вважаю, що за свою кар'єру я працювала практично з усіма, хто в той час тренував у Харкові, Києві та Миколаєві. Особливо хочу підкреслити вплив Світлани Борисівни Саідової, завдяки якій стали можливими всі ці неймовірні досягнення нашої збірної.

Який навчальний заклад ви завершили?

- Торгово-економічний університет у Києві, Дніпровську митну академію та Харківський педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, де згодом навчалася в аспірантурі і викладала.

"Фрідайвінг став ключем до подолання особистісної кризи."

Чи це в Харкові ви почали займатися фрідайвінгом?

Я вперше зустріла його ще в 2013 році. Мене зацікавила ідея, але я вирішила відкласти це на потім, так би мовити, на «коли-небудь». Серйозні зусилля потребують значної кількості часу.

Зміни відбулися пізніше. У березні 2017 року я ще представляла збірну з артистичного плавання, а вже в червні вирішила спробувати свої сили у фрідайвінгу. Це була скоріше аматорська пригода — я відкривала для себе щось нове, захоплююче та незвичне. До 2022 року я, в основному, пірнала в басейні та брала участь у чемпіонатах Європи та світу, хоча це не стало моєю основною діяльністю.

Поєднувала сценічну діяльність з повсякденним життям. Працювала в багатьох сферах: виконувала обов'язки радника голови ХОДА з питань молоді та спорту, паралельно викладала в університеті, а під час пандемії створила власний бренд купальників SAO. Експериментувала та робила перші кроки після завершення кар'єри. Бренд досі існує, хоча наразі не в тому форматі, як би мені хотілося, оскільки бракує часу та ресурсів для активного розвитку.

Стала інструктором з фрідайвінгу. Тоді виїхала зі студентами до Єгипту. Планувала на два тижні, а вийшло, що затрималася на чотири місяці.

Яке було перше враження від апное (інша назва фрідайвінгу, - прим. Футбол 24+)?

- Якось мене запросили взяти участь у змаганнях з підводного фотографування. У Харкові в нас була така секція для дітей. Запросили, як підводну модель, для зйомки на майстер-класі, а я, на жаль, не встигла на основний захід. Але таки познайомилася з організаторами і учасниками, які були також фрідайверами. А коли фрідайвери починають розповідати про те, чим займаються, то іншого вибору, ніж самому спробувати, вже не існує.

Наступного дня пішла і спробувала статичну затримку дихання в басейні. У мене доволі непогано вийшло - п'ять з половиною хвилин, плюс - сподобалося відчуття внутрішньої тиші і спокою. Я зрозуміла, що хотіла б присвятити цьому більше часу в майбутньому, адже на той момент жила підготовкою до Олімпійських ігор та світових чемпіонатів у синхронному плаванні. Мене періодично запрошували виступити на чемпіонаті України з фрідайвінгу й зафіксувати результат, але в мене не було такої можливості.

Які зміни приніс вам новий вид спорту?

Фрідайвінг став для мене справжньою підтримкою. Не перебільшую, якщо скажу, що людина, яка з раннього віку віддає себе спорту, починає ототожнювати себе з ним і звикає до специфічного способу життя. Твій графік завжди чітко спланований: на місяць, на два, на рік, навіть на олімпійський цикл. Багато аспектів, включаючи матеріальне забезпечення, контролюють тренери та інші спеціалісти. Тобі залишається лише виконувати свою частину роботи. Це насправді приносить щастя, хоча не завжди усвідомлюється в даний момент. Після завершення спортивної кар'єри багато спортсменів стикаються з кризою особистості. Я вважаю, що майже кожен спортсмен проходить через це. Фрідайвінг став для мене шляхом до подолання цієї психологічної кризи.

Довгий час я займалася спортом на аматорському рівні, і в цьому процесі вся відповідальність лягала на мене: від організації тренувань до пошуку можливостей для участі в змаганнях. Наразі наш вид спорту активно розвивається, а нещодавні успіхи відкривають перспективи для отримання підтримки від Міністерства спорту. Це значно спрощує моє життя, адже я можу зосередитися на підготовці, а не витрачати час на роботу та пошук фінансування. Проте все ще не вистачає коштів для участі у всіх турнірах, тому питання спонсорства залишається актуальним.

Пані Катерино, на мою думку, найскладніше не потрапити в глибину, а встигнути виринути на поверхню. Чи не так?

Все залежить від конкретної ситуації, безумовно. Занурення на певну глибину вимагає ретельного планування, усвідомлення власних можливостей та підбору відповідної стратегії. Ми оголошуємо глибину занурення за добу до старту змагань, що дозволяє нам самостійно оцінювати рівень ризику. Проте, слід також враховувати фактор непередбачуваності, пов'язаний з погодними умовами, які можуть істотно вплинути на процес занурення.

Проте, крім глибоких занурень, ми також займаємося дисциплінами у басейні, де пірнаємо горизонтально, змагаючись у тривалості затримки дихання на одному вдиху. Цей процес нагадує різні види спорту, кожен з яких має свої особливості. У басейні постійно існує спокуса випірнути на поверхню, оскільки більшість часу під водою ми відчуваємо дискомфорт і потребу в диханні. Саме тут виявляється спортивний дух і ментальна витривалість: потрібно постійно боротися з цим бажанням, домовлятися з самим собою, аби продовжувати рухатися, зберігати внутрішній спокій і уникати надмірного споживання кисню.

Звичайно, це досвід, розуміння свого організму. Треба деякий час, щоб відчувати, коли вчасно виходити на поверхню - показати максимум, але і щоб не занадто пізно. Хоча, звичайно, трапляються на змаганнях і блекаути (втрата свідомості). Це - частина спорту. Для необізнаної аудиторії подібні випадки виглядають незвично. Але якщо дотримуватися всіх правил, то заняття безпечні.

- Не страшно ли?

Іноді трапляється, проте до будь-яких обставин можна звикнути.

- На великих глибинах тут справді дуже холодно. Як ви справляєтеся з такими низькими температурами?

- Температура води залежить від місця, де проводяться змагання. Тут, у Каламаті, де я зараз, на глибині 20-25 метрів відчутно холодно. А є місця, де температура практично не змінюється. Наприклад у Карибському басейні, Азії. Тому, щоб показати свій максимум, часто потрібно кудись поїхати.

Коли занурюєшся на велику глибину, відчуваєш дискомфортний тиск у вухах. Які у вас є способи впоратися з цим?

Це невід'ємна частина нашої діяльності. Тиск відчувається вже на перших метрах занурення, і ми його регулюємо, щоб уникнути баротравм. Існують різноманітні методи продувки – від простих до більш складних. Деякі люди природно володіють цими навичками, іншим же може знадобитися певний час, щоб їх опанувати. Проте, зусилля того варті, адже дозволяють насолоджуватися зануренням легко та безпечно, без жодних болючих відчуттів.

"Військові - це герої нашого часу."

- Ви казали, що на змаганнях деякі спортсмени можуть знепритомніти. У вас таке траплялося?

На початку моєї кар'єри це траплялося кілька разів. Хоча це не є метою нашого спорту, такі ситуації можуть статися з будь-ким, і не варто їх боятися. Якщо у вас є належна страховка та медична команда, зазвичай наслідки мінімальні, коли мова йде про басейн. Проте, у глибокій воді можуть виникнути інші обставини. Тут важливий досвід. Спершу ми вчимося затримувати дихання в басейні, залишаючись нерухомими. Потім добавляємо рух, пірнаючи на довгу відстань. І вже після цього переходити до глибини та освоєння техніки видиху стає набагато легше.

Що є найбільшим викликом під час занурення?

Все залежить від конкретної дисципліни та рівня глибини, на якому ви працюєте. Можливі труднощі як фізичного, так і психологічного характеру, а також природні умови можуть суттєво вплинути на ситуацію. Одним із найбільш складних аспектів є підтримання балансу між увагою, контролем та розслабленням в даний момент. Окрім того, важливим є ретельне планування підготовки, адже на результат впливають численні фізіологічні фактори. Іноді наше тіло не в змозі продемонструвати бажаний результат у критичний момент, навіть якщо характер надзвичайно сильний.

Як довго ви здатні залишатися під водою без доступу до повітря?

Мій найкращий результат на тренуванні становить 7 хвилин 24 секунди в статичному стані. Проте наразі я не приділяю багато уваги цій дисципліні, тому точно сказати не можу, який у мене справжній показник. Якщо говорити про рухливу вправу, то час буде дещо меншим—орієнтовно 3-5 хвилин, оскільки в такому випадку витрати кисню та енергії зростають.

Коли ви пірнаєте, чи помічаєте морських істот навколо, чи зосереджені лише на досягненні конкретної глибини та встановленні рекорду?

- У моменті про рекорд не думаєш. Зосереджуюся на тому, що маю робити. Задіяно багато складових, ця система працює як комп'ютер. Якщо відволікатися на зовнішні речі, то це може бути небезпечно. Можна втратити фокус, тоді підвищується ризик травми. Та й вірогідність когось зустріти більша біля поверхні чи навіть берега, аніж на глибині. Але так, запливають інколи і дельфіни, і акули, і різні інші риби.

Цього року у вас є плани щодо досягнення певних цілей?

У мене заплановано два ключових змагання: Всесвітні ігри, які відбудуться в серпні в Китаї, та чемпіонат світу з глибинних видів спорту, що пройде в Греції у вересні. Я зроблю все можливе, щоб продемонструвати гідний виступ і досягти хороших результатів. Наразі підготовка проходить досить позитивно, але як все складеться під час самих змагань, поки що залишається загадкою.

Чи сподівалися ви, що вас нагородять титулами "Людина року" та "Жінка року"?

Якщо бути відвертою, то ні. Мене запросили як номінантку. Коли обирався титул "Жінка року", серед учасників було чимало спортсменок, які брали участь в Олімпійських іграх у Парижі, тому я не сподівалася на перемогу. Саме потрапляння до цього списку вже є значним досягненням. Перед церемонією "Людини року" мені зателефонували і озвучили дрес-код. Я підготувала сукню, але не написала промову, оскільки не знала, чого очікувати. Тому, коли мене оголосили, було вдвічі приємніше. Такі заходи мають велике значення. На них були присутні багато номінантів і лауреатів, серед яких військові та парамедики. Важливо підтримувати військових донатами, але місць, де ми можемо особисто подякувати, не так багато. Такі події нагадують нам, хто є найважливішими особами року в нинішній час.