"Вона вразила всіх своїм талантом": Дерюгіна поділилася історією про неочікуване рішення 16-річної гімнастки щодо участі в Олімпійських іграх, безсонні ночі та повернення дітей у часи війни.

Головна тренерка збірної України з художньої гімнастики Ірина Дерюгіна зізналась, що зараз дуже важко знайти спортсменку зі справжнім характером, тому їм дуже пощастило з Таїсією Онофрійчук, за яку довелося боротися на початку повномасштабного вторгнення РФ, а потім доводити, що саме вона у свої 16 має виступати на Олімпіаді-2024. Але вже цього року киянка виборола перше за 28 років "золото" чемпіонату Європи з багатоборства.

У бесіді з OBOZ.UA Ірина Іванівна поділилася своїм досвідом повернення учениць додому після 22 лютого 2022 року, пошуками приміщень для тренувань та новими відкриттями, зокрема, новою Онофрійчук, яка раніше не привертала її уваги в залі. Президентка Української федерації гімнастики згадавала емоційний виступ Таї на Олімпійських іграх, згадуючи про вологість, яка завадила дівчині і не дозволила їй здобути медаль. Вона також підкреслила, як складно буде українським гімнасткам на чемпіонаті світу 2025 року в Бразилії через підвищену вологість.

Тая – надзвичайно талановита дівчина з неповторним характером. Якщо вона продовжить розвиватися, її можливості стануть ще більшими. Я вдячна, що отримала підтримку під час рішення взяти її на Олімпіаду; інакше я навіть не уявляла, що могло б статися, адже важливо діяти вчасно та надати шанс для виступу. Вона довела всьому світу, на що здатна. Зараз ми готуємось до чемпіонату світу, і це обіцяє бути складним етапом. Але побачимо...

Хочу поділитися своїми відчуттями щодо початку повномасштабної війни — це був надзвичайно важкий і тривожний час. В момент першого вибуху в Борисполі люди розбіглися в паніці. Ми були в розгубленості і не знали, як діяти далі. Тих дітей, які залишилися, відправили до Ужгорода під опіку Марини Кардаш, а я, перебуваючи в Києві, почала телефонувати всім знайомим і шукати способи повернення дітей в Україну.

Дідусь Таї виконав чудову роботу зі своїм сином, адже боротьба за повернення дівчинки тривала понад місяць. Після вторгнення з'явилася зовсім інша дитина, і розпочалася нова робота. У Таї розкрився лідерський потенціал і сильний характер. Співпрацювати з нею дуже легко, і я впевнений, що вона досягне ще багато чого в житті. Ми віримо в неї, а вона вірить у нас.

Ви так пристрасно розповідаєте про ту боротьбу за Таю, коли вона вирушила до Польщі. Чи могли б ви поділитися більш детальною історією про те, як усе відбувалося? Якими були ваші дії, щоб її повернути?

Знаєте, залишитися в Києві, коли росіяни вільно пересувалися містом, було справжньою катастрофою. Особливо після тих жахливих подій у Бучі, адже окупанти знаходилися всього за 20 кілометрів від столиці. Це була неймовірна жахливість.

Старші діти вже були в Ужгороді, але не було можливості тренуватися через відсутність залу. Щодня я спілкувалася з директорами в Ужгороді, і вони повідомляли, що зал відкритий, але в ньому просто сплять. Тому я висловлюю вдячність Вадиму Марковичу Гутцайту, адже я звернулася до нього з проханням про підтримку, коли ми вирішили повернутися до Києва, щоб мати можливість тренуватися. Ситуація була жахливою, оскільки всі зали використовувалися не за призначенням. Ви ж розумієте?

- Сховище, притулок, захист.

Отже, ми там проводили тренування. Я почала спілкуватися з батьками Таї, а також з її дідусем. Це була справжня катастрофа. Адже мені потрібно було не лише вмовити її, але й врахувати, що вона перебувала у Польщі разом із мамою та сестричкою. Мама привела її до кордону і залишилася на польській стороні, тоді як дідусь чекав на українському боці. Тая сама перетнула кордон, а дідусь зустрів її на іншій стороні. Потім вони з бабусею забрали її з собою.

Знаєте, я зовсім не впізнала цю дитину, яка приїхала. До війни я її навіть не бачила – вона не з’являлася в залі. Але тепер переді мною зовсім інша особистість, яка взялася за нову роботу. Це немов диво, як від дотику чарівної палички. Вона стала більш зрілою, усвідомленою. Війна вплинула на її внутрішній світ, змінивши багато в її житті. Вона ніби подорослішала, і я цьому безмежно рада.

А що ж ви зафіксували у своїй пам’яті, коли були з Тай?

Ось що я можу зазначити: по-перше, я маю велике бажання працювати, щоб мати багато дітей. Нещодавно я організувала роботу з юніорами, над якими працювала. Ми оновили програми та виконали всі необхідні завдання. Адже в майбутньому у мене може не залишитися часу. І нині дітки в Україні виглядають просто чудово. Це помітили всі.

І я рада, що ми вже маємо наступне покоління. Вони наступного року входять у майстрині-сеньйори. І мені потрібна конкуренція, я люблю конкуренцію, щоб вони у залі змагалися та боролися. У нас змінилися правила. І за нових правил ти ніколи не знаєш, як. Тому що Тая увійшла ще з тими правилами на Олімпіаді.

А після Парижу-2024 вже правила змінилися. І дуже важко було. Перебудовуватись усім складно. Не було жодної дитини, яка б зайшла і розчинилася. Тож ми багато змінювали, ми шукали музику, багато було роботи. Тому що для нас з Іришею найважливіше - це знайти музику, зробити правильний монтаж, правильну постановку. Якщо це все виходить, отже, пішла робота.

Це дуже складний процес. І для цього потрібний смак. У нас такий вид спорту, що все видно. Розумієте, наші гімнастки мають бути найкращими, найкрасивішими і най-най-най. І я дуже люблю свою роботу. Якось все життя її люблю. І отримую задоволення від цього. Тому, можливо, так і виходить. Це для мене навіть - не робота, це для мене - насолода.

Я запитувала про ваш досвід у Таїланді, адже коли стало відомо, що ця 16-річна спортсменка вирушає на Олімпійські ігри замість більш досвідченої Вікторії Онопрієнко, багато хто, хто не знає всіх деталей, був здивований.

- А я вам зараз можу сказати. Ось дивіться: людина, яка хоче поїхати і закінчити. А ще Віка - чудова гімнастка, але, знаєте, не склався бійцівський характер. Ось не було його. Вона на жодному старті не могла вийти і здобути медаль. Дуже рідко у стрічці нам виходило взяти. Це лише один вид. А на Олімпіаді - багатоборство, там немає видів.

Завдання полягало в тому, щоб знайти клієнта, який вийде на сцену і продемонструє себе. Просто продемонструє. Тая була неймовірно сміливою в цьому аспекті. І в найкращому сенсі цього слова. Вона просто обожнює виступати та взаємодіяти з публікою. Коли ж вона прибула до Парижа, її емоції буквально захоплювали. Вона виходила і енергійно демонструвала ці предмети.

Я дивилась, як усі кидають ті предмети акуратно, щоб ловити. А вона кидала їх під самий дах. Я тільки думала: Боже, щоб вона не зачепила нічого і предмет не змінив напрям, щоб вона все зловила. У мене був сильний стрес, тому що я й плакала там, й все інше. Тому що це було важко, реально важко.

Я, знаєте, мріяла про те, щоб у нас була гімнастка, яка б представляла нашу країну протягом наступних чотирьох років і на наступній Олімпіаді. У мене вже був подібний досвід з Сашею Тимошенко, яка спочатку взяла участь в Олімпіаді 1988 року в Сеулі, а потім виступила в Барселоні. Тому, напевно, з Таєю ми не просто ухвалили правильне рішення, а й всі в НОК підтримали мене в цьому. Всі погодилися, що саме так все й мало відбуватися.

Вона вразила всіх у Парижі, коли з'явилася на сцені. Реакція була неймовірною — всі були просто в захваті. Розумієте, про що я? Зараз ми намагаємося знайти таких дітей, але таких характерів, на жаль, немає. Це найголовніше, ви ж розумієте? Я можу навчити багатьом речам, але змінити особистість не в моїх силах. Я можу її трохи укріпити, але якщо щось відсутнє, то, на жаль, це неможливо змінити.

І я рада, що за багатьох обставин у Таї це все склалося. Ну, ось склалося, розумієте? Тому що, в першу чергу, все правильно робили. А могло бути все й інакше, і це було б жахливо. І її могло б потім не бути.

- А після Олімпіади, коли не все склалося, якісь розмови були із Таєю, щоб це не, можливо, не вплинуло на неї у майбутньому, щоб не зачепило психологічно?

- Та ні, у неї все було нормально. Просто вона так хотіла. Дуже хотіла. Вона навіть не розуміла, як. І просто трохи не впоралася. М'яч вискочив із рук. У нас ці м'ячі, а руки під час виступу мокрі. Це жах. А зараз у Бразилії я взагалі не розумію, що буде. Це жах.

Мені цікаво дізнатися, які емоції ви пережили під час виступу на чемпіонаті Європи, де українська спортсменка після 28 років здобула "золоту" медаль у багатоборстві.

Знаєте, я можу сказати навіть більше: Тая ще не досягла своєї найкращої форми на цьому чемпіонаті. Наступного разу вона виступить значно краще. Вона вже показала свої здібності, але це не межа її можливостей. Проте, варто визнати, що створити оптимальні умови, передбачити все і підтримати — досить нелегке завдання. Іноді буває, що людина прокидається не в тому настрої, і в такому випадку потрібно все змінювати. Це дійсно складно, але ми будемо намагатись впоратись з усіма викликами.

Це надзвичайно складна країна з вкрай важкими умовами. Загалом, ситуація дійсно непроста. Вона мені розповідає, що сьогодні не могла заснути. Я сама до четвертої ранку не закривала очей. Мене лякає думка, що якщо засну... Відчуваю, наче під будинком лунають постріли, а над дахом теж щось відбувається. Вранці це все настільки виснажує, що важко впоратися з собою. А попереду ще й тренування та виступи. Це просто жахливо. Але, незважаючи на все, я шалено люблю те, чим займаюся, і знаю, що роблю.

До речі, ви згадали про Бразилію, де в серпні відбудеться чемпіонат світу-2025. Яка ситуація з підготовкою, особливо в плані групових тренувань?

- Ми активно займаємось. У групових тренуваннях ми тренуємось, оскільки стрічка виявляється надзвичайно важкою. На світовому чемпіонаті в Бразилії очікується підвищена вологість, що робить стрічки важкими і ускладнює їх використання. Тому важливо зрозуміти, наскільки ми зможемо адаптуватись до цих умов... Управа зі стрічкою – це справжня лотерея, оскільки в умовах високої вологості результат може бути абсолютно непередбачуваним.

- Як ви до цього готуєтесь?

Спочатку наша команда тренувалася в Палаці спорту, але після проведення двох Кубків світу ми плануємо переїзд до Ужгорода, оскільки в Києві немає доступних місць для тренувань. Ми маємо можливість реконструкції, є готовий проєкт, який отримав затвердження, але з початком війни всі роботи призупинені.

Це реконструкція, а не нове будівництво, і було б дуже добре, щоб уряд подумав і надав можливість доробити приміщення. На це потрібно не так багато грошей, а ми би вже готувались до Олімпіади з нормальною стелею. А зараз це неможливо.

Чемпіонат світу розпочнеться 20 серпня. Коли ви плануєте приїхати до Ріо і чи враховуєте час для акліматизації?

- Ні, часу на акліматизацію не буде. Ми їдемо і одразу змагаємось, тому що дуже дорого, просто шалені ціни. У Бразилії у зв'язку зі змаганнями ціни на готелі підняли у чотири рази. Це нереально. Мабуть, вирішили за один чемпіонат світу трохи покращити фінансове становище і вирішити свої питання. Дуже дорого. Якщо ти замовляєш сам, то воно коштує одну суму, а нам даються ціни просто космос.

Оскільки вони не запропонували жодних альтернатив у Ріо, доводиться вирушати в інше місто. Приїзд до Ріо з іншого місця – це абсолютно інший досвід. Тож ми вирішили: вирушаємо, виступаємо і на цьому все.

Яким чином успішний виступ на європейській першості, де Таїсія здобула перше "золото" для України в багатоборстві за останні 28 років, позначиться на підготовці до чемпіонату світу?

- Це нормально, це все вже пройшло. Все, що було, минуло. Треба дивитися, що буде завтра, дивитися вперед. Взагалі, успіх та мідні труби - це таке складне поняття. Але ми у гімнастиці таке проходимо. А хто не проходить, той залишається позаду.

У нас загалом зараз дуже гарна обстановка, і я цьому дуже рада. Багато регіонів беруть участь, багато дітей повертаються, повертаються батьки. Всі трохи побули за кордоном, подивились і зрозуміли, що вдома краще. Тому, навіть не дивлячись на бомбардування, всі повертаються в Україну. І ніхто не хоче їхати. Хотілося б, щоб всі це розуміли і якомога раніше.