Ігор Жабченко з ностальгією згадує про минулі часи: "У дев'яностих ми переносили гроші в великих мішках."

Екс-гравець "Чорноморця", "Шахтаря" та національної збірної України вперше розкрив деталі своєї участі в новому сезоні телевізійного проекту "Стара школа".

У цьому матеріалі ми мали можливість поспілкуватися з Ігорем Жабченком, колишнім гравцем національної збірної України, який здобув визнання завдяки своїм значним досягненням у тренерському амплуа. Спортивний портал Sport.ua з радістю представляє новий розділ "Стара школа", який відкриває двері до знайомства з видатними постатями українського футболу, а також пропонує свіжий погляд на вже відомі події. Часто ми не помічаємо безліч захоплюючих деталей, які можуть зацікавити справжніх шанувальників спорту. У цій рубриці ми розглядаємо усталені міфи про футбол, відкриваючи нові перспективи в цій захоплюючій дисципліні.

Першим учасником проекту "Стара школа" став Ігор Жабченко, колишній футболіст київського "Динамо". На жаль, серйозна травма, яку він отримав під час тренування з відомим наставником, змусила його покинути професійний спорт. Ігор з теплотою згадує про яскраві моменти свого футбольного життя в 90-х, ділячись спогадами про видатних спортсменів та тих, хто залишився поза увагою. Він також розповідає про свій досвід взаємодії з кримінальними угрупованнями в Україні, США та Росії, висловлюючи думки щодо нинішнього стану українського футболу. Не оминувши серйозних тем, ми також торкнулися питання війни, адже наша розмова відбулася в Лук'янівці, неподалік від районів, що часто піддаються обстрілам. Ігор Валентинович живе в цьому районі, хоча більшість часу проводить за межами столиці. Для нашої бесіди ми обрали затишну кав'ярню, де швидко занурилися в цікаву дискусію.

Конфлікти завжди залишають невиліковні рани на душах людей. Це безжальне реалії відчувають всі, хто опинився на передовій, як зазначає Жабченко. Навіть після того, як гучні вибухи стихли, тривожні сигнали продовжують негативно впливати на психічний стан. Це особливо помітно під час моїх візитів до бабусі та дідуся в Ірпіні, які живуть неподалік парку, де постійно звучать гучномовці. Кожного разу, коли лунає сигнал тривоги, наша родина стикається зі справжнім стресом. Найскладнішими були перші дні масованих обстрілів. Ми живемо в Любимівці, неподалік від Бузової (Київська область – прим. ред.). Коли російські танки проїжджали Житомирською трасою, ми виконували свої обов’язки на блокпосту. Після атаки ворога на автозаправну станцію БРСМ паніка охопила всі околиці. Це стало справжнім кошмаром.

Вы когда-нибудь задумывались о том, как мнения и ожидания окружающих влияют на наш жизненный путь? Иногда это влияние оказывается столь сильным, что создаётся впечатление, будто вы находитесь в плену чужих стремлений и мечтаний. В такие моменты могут возникать тревога и внутренние конфликты.

Приблизно 9 березня ми нарешті вирушили в нашу подорож. Небо було заповнене літаками, що безперервно літали в різних напрямках. У цей складний період ми постійно підтримували зв'язок із українськими військовими, уважно спостерігаючи за російською технікою, яка проходила повз наше вікно. Ситуація навколо залишалася надзвичайно напруженою, супроводжуючись значними втратами та руйнуваннями. Наші бабуся і дідусь, які вже перетнули восьмидесятирічний рубіж, опинилися в небезпечному становищі. Від початку вторгнення ми втратили з ними зв'язок, що викликало у нас серйозні хвилювання щодо їхньої безпеки. Проте 9 березня їм вдалося отримати необхідну допомогу і безпечно перейти міст в Ірпіні. Коли вони зателефонували з Київського вокзалу і підтвердили, що все в порядку, ми відчули неймовірне полегшення. Дідусь, родом з Івано-Франківщини, разом із бабусею швидко купили квитки на потяг і вирушили назад додому.

Сьогодні чимало людей активно займаються пошуками нових способів розв'язання цього конфлікту. Це не лише ініціативи, спрямовані на припинення насильства, але й прагнення внести серйозні зміни, які сприятимуть мирному співіснуванню.

Обговоримо футбол! Виглядає на те, що ваша кар'єра в "Динамо" Київ добігає кінця. Хоча ви брали участь у ряді матчів Кубка Федерації футболу СРСР, стати незамінним гравцем команди, на жаль, не вдалося. Які, на вашу думку, можуть бути причини цього?

Між 1985 і 1988 роками мені пощастило стати частиною команди дублерів, яка залишила безліч яскравих спогадів. Цей період був насичений емоціями: ми пережили гірку втрату, коли нас покинув наш дорогий друг Мишко Стельмах. Проте в нашій команді були видатні спортсмени, такі як Ігор Корніць, Сергій Юран, Сергій Погодін, Володимир Бідний і Сергій Шматоваленко. Незабаром до нас приєдналися молоді обдарування, серед яких Юрко Мороз і Микола Русин, які народилися в 1970 році. Наша команда завжди вирізнялася згуртованістю та незламним духом. Я відчував щиру підтримку від Анатолія Пузача, який працював разом із Лобановським у головному складі. На жаль, хоча я був близький до реалізації своєї мрії потрапити до основної команди, травма ноги стала серйозним перешкодою на моєму шляху.

Як це сталося?

Підготовка молодих спортсменів, які народилися в 1966 році, відбувалася в умовах значного тиску. Серед них особливо виділялися Олег Деревинський та Русик Колоколов. Наша команда отримала підтримку від талановитих гравців ірпінського фарм-клубу, зокрема Юри Бакалова. На жаль, під час одного з матчів він випадково травмував мені малогомілкову кістку, намагаючись завадити моїм діям. У той час доступ до медичної допомоги був вкрай обмежений, і мені довелося носити гіпс на всю ногу, що призвело до значного дискомфорту протягом трьох важких місяців. Коли я нарешті вирішив розпочати реабілітацію, мені довелося зіткнутися з багатьма викликами.

Вы когда-нибудь задумывались, почему у некоторых людей возникают отрицательные чувства по отношению к Бакалову?

– Які думки виникають у вашій свідомості для бесіди? Він навіть не уявляв, що таке може статися насправді.

Чи вдалося вам налагодити особистий зв'язок із Лобановським для обміну думками?

Ця подорож залишила в наших спогадах безліч яскравих вражень. Протягом кількох днів ми досліджували західний регіон України, насолоджуючись чудовими краєвидами Ужгорода. Коли настав час повертатися додому, Сергій Погодін і я вирішили прогулятися, щоб насолодитися останніми хвилинами нашої неймовірної подорожі. Однак ми затрималися на вулиці значно довше, ніж планували. Коли ми нарешті повернулися, наші друзі Віктор Колотов і Михайло Коман вже з нетерпінням чекали на нас. Вранці я зустрів Лобановського, який запитав: "Ігорю, ти дійсно не хочеш залишитися вдома? Час зайнятися своїми справами!" Зрештою, нас на два тижні відправили до військової частини на вулиці Лесі Українки, де нас чекали різні завдання, в тому числі й миття посуду. Я впорався з цим, але Погодін, усвідомивши, що йому важко, зателефонував Колотову: "Михалич, забери нас звідси!" На щастя, незабаром нам дозволили повернутися до звичного життя, і ми відчули велике полегшення, вдячні за всі миті, проведені разом.

Коли ви усвідомили, що можливості для кар'єрного зростання в "Динамо" почали зменшуватися?

У 1988 році, коли термін мого контракту добігав кінця, несподівано з'явилася цікава пропозиція від футболістів "Динамо" з Білої Церкви. Тренер цього клубу, Олександр Пилипенко, відрізнявся своєю незвичайною методикою та амбітними планами. Він швидко усвідомив, що його діяльність виходить за рамки традиційного тренерства і включає бізнес-інновації, які відкрили нові горизонти. Згодом він став керівником клубу "Система-Борекс". Наша перша зустріч відбулася наприкінці 80-х, але з якихось причин він не помітив у мені потенціал для реалізації своїх задумів. Це спонукало мене шукати нові можливості в аматорському клубі в Лубнах, що на Полтавщині. Наша команда досягала вражаючих результатів, а матчі відвідували від п’яти до семи тисяч уболівальників. Саме під час виступів за "Сулу" у складі фізкультурних колективів я почав усвідомлювати справжні масштаби свого таланту.

Ваше сяйво нагадує блискучу зірку, яка розвіює темряву ночі. Ви здобули значні успіхи у своїй професійній діяльності, а ваші результати стали справжнім джерелом натхнення для колег у вашій галузі.

Команда "Сула" завжди займала центральне місце в моєму житті, ставши невід'ємною опорою на шляху до багатьох моїх досягнень. Яскраві спогади про наші разом пережиті моменти тісно переплітаються з фіналом аматорського чемпіонату. У 1990 році Анатолій Коньков запросив мене до "Зеніту" з Санкт-Петербурга, адже клуб отримав унікальну можливість виступити в першій лізі. Дмитрович мав амбіційний план повернути команду до елітного дивізіону. Разом зі мною до "Зеніту" приєдналися Володимир Горілий та Олег Смолянінов, обидва з України. Як наймолодший гравець, я зіткнувся з багатьма викликами, намагаючись адаптуватися до нового життя в Петербурзі. Після весільної церемонії я залишив дружину в Києві, де вона подарувала мені сина. Одного разу, зібравши свої речі, я вирішив викинути свою сумку з вікна на базі та перелізти через паркан, сподіваючись повернутися назад до Києва. Моя подорож тривала два дні, і врешті-решт я знову опинився в "Сулі".

Зачекайте, можливо, ви зможете відчути ті ж переживання, що й герої "Креміня".

Не всі мої мрії здійснилися так, як я їх собі уявляв. Одного разу мені пощастило зустріти Петра Скрильника, президента футбольного клубу "Кремінь". Він особисто приїхав на мікроавтобусі, щоб підтримати мене під час мого переїзду. Разом із родиною — дружиною, донькою та тестем — ми вирушили в незабутню подорож до Кременець. Згодом я знайшов затишну двокімнатну квартиру, де міг повністю зосередитися на тренуваннях, не відволікаючись на інші справи. Що ще може бажати молодий чоловік у свої 21? Я занурився у світ футболу, який приносив мені справжнє задоволення. Тоді "Кремінь" опинився на межі вибуття з чемпіонату СРСР, і нашими суперниками стали не лише українські клуби, але й команди з Росії, Молдови, Білорусі, Вірменії та Азербайджану.

Учасники цих заходів сповнені захопленням, охоче розповідають про свої емоції та враження, які здобули під час подорожей до величних Кавказьких вершин...

Футбольні клуби "Карабах" та "Кяпаз" зазнали серйозних поразок у виїзних матчах, завершивши їх з рахунками 0:5 та 0:6 відповідно. Проте, повернувшись до рідних міст – Агдаму та Гянджі, вони продемонстрували зовсім інший рівень гри, вражаючи своїх фанатів відданістю та рішучістю. Гравці боролися до останнього свистка, показуючи справжню пристрасть до футболу. Ці поєдинки відбувалися на фоні збройного конфлікту в Нагірному Карабаху, де військові забезпечували безпеку на стадіонах. Уболівальники, прагнучи підтримати свої команди в ці непрості часи, отримували регулярні сповіщення про можливі загрози під час перерв. Усі учасники матчів усвідомлювали ризики та намагалися уникати небезпечних ситуацій, сподіваючись на безпечне повернення додому.

Команда "Кремінь" безсумнівно розпочала свій перший сезон в українській лізі, вражаючи всіх своєю відданістю та старанністю на кожному тренуванні. Це яскраво підтверджує їхнє справжнє бажання досягти успіху та серйозний підхід до підготовки.

Команда під керівництвом харизматичного Володимира Лозинського вражає своїм інноваційним підходом до тренувань і вже досягла помітних результатів. Його здатність будувати довірливі стосунки з футболістами та чудове почуття гумору зробили його справжнім улюбленцем колективу. Після того, як він зайняв посаду головного тренера «Креміня», управлінські функції перейшли до Бориса Стрельцова — вимогливого спеціаліста, для якого дисципліна є основним принципом. Хоча його методи іноді викликають дискусії, результати його роботи вже показують обнадійливі перспективи, зокрема завдяки залученню кількох талановитих футболістів з Росії. Особливо виділяється нападник Андрій Федьков, чий футбольний хист дійсно вражає. Наша арена, розрахована на близько десять тисяч уболівальників, часто переповнена під час матчів, але терміново потребує модернізації. Я неодноразово звертався до Олега Бабаєва з проханням про оновлення, але це питання досі залишається на розгляді адміністрації університету. Через конфлікт між ним та ректором, Бабаєв не зміг отримати необхідні дозволи для проведення ремонту.

Перед стартом національних футбольних змагань клуб "Кремінь" здобув велику популярність серед своїх прихильників. Це стало особливо помітним під час напруженого матчу з "Динамо", де блискуче проявив себе талановитий футболіст Стрельцов. Найбільш драматичний момент трапився в останні хвилини гри, коли команда з Києва відзначила свою першу перемогу, що принесла їй титул чемпіонів України. Ця подія стала основою для безлічі легенд і чуток, а деякі джерела натякають на можливі інтриги між гравцями "Кременя" та їх суперниками.

Зупиніться на мить і замисліться над становищем, у якому опинилося "Динамо". Ця команда колись заворожувала світ своєю витонченою грою, завоювавши серця тисяч фанатів. Напередодні важливого матчу мені зателефонував Григорій Бібергал, віце-президент "Чорноморця". Він висловив бажання приїхати до Кременчука з фінансовою підтримкою для нашого клубу, якщо ми зможемо перемогти "Динамо". Це могло стати новим шансом для одеситів, адже перемога відкрила б нам двері до єврокубків. Григорій Юхимович дійсно привіз ці кошти, і я, як капітан, відчував потребу якомога швидше донести цю важливу інформацію до команди. Вийшовши на поле, ми були сповнені рішучості досягти успіху. Але "Динамо" продемонструвало свій високий рівень майстерності, і нам не вдалося витримати їхній тиск. Як виявилось, Бібергал прийшов не лише на цей матч, але й з пропозицією щодо можливого трансферу до "Чорноморця".

Чи змогли ви оперативно оцінити всі ключові моменти?

Я зібрав свої речі і, разом із дружиною та Григорієм Юхимовичем, вирушив до Одеси. Нам вдалося швидко знайти затишну двокімнатну квартиру, яка вразила мене своєю приємною атмосферою. Під час тренувань з командою "Чорноморець" я отримав телефонний дзвінок від Петра Скрильника. Він надіслав мені повідомлення за день до мого від’їзду на перші збори до Фінляндії: "Ігорю, у нас є для тебе цікава пропозиція: п’ятикімнатна квартира та зарплата вища, ніж у "Чорноморці". Тільки повернись до нас," – сказав він.

Які фінансові аспекти були предметом обговорення в цей час?

Займіться тим, що приносить вам задоволення, але я залишаюсь вірним своїм переконанням. Це зовсім не означає, що я відмовляюся від партнерства; навпаки, це лише підкреслює наші фінансові успіхи, навіть у найважчі часи. Ці слова мають для мене глибоке значення і стали важливою частиною мого життєвого шляху. Протягом багатьох років я стикався з серйозними труднощами, а ринок щоразу відкривав нові можливості. Я вирішив прислухатися до поради мого друга Скрильника: сів за кермо і вирушив у подорож, але не до Кременчука, а до Києва, щоб відвідати батьків. Коли я прибув на місце, моя покійна мама сказала: "Тобі телефонує хтось із Харкова." Коли я став частиною "Металіста", мені обіцяли трикімнатну квартиру, автомобіль і додаткові виплати. Тож ми з дружиною швидко зібрали речі й вирушили до Харкова. Все сталося дуже стрімко: я отримав обіцяні гроші, а потім повернувся до Кременчука. Як тільки Скрильник побачив мене, він одразу зрозумів, що щось пішло не так. "Схоже, ти не врахував деякі деталі," — зауважив він. Тож я вирішив поділитися з ним своїм досвідом співпраці з "Металістом".

О, ви ще не мали можливості продемонструвати свої здібності у Харкові!

Сюжет развивался с четкой целью, установленной командой "Чорноморець". Перед поездкой в Финляндию Виктор Прокопенко сделал Владимиру Плоскину важное предостережение: "Не возвращайся с Жабченко". Позже Владимир Иванович хотел обсудить этот вопрос со мной, но я не отвечал на его звонки. В конечном итоге Плоскин смог наладить связь со Скрильником. Петро Григорович предложил начать диалог и открыто обсудить все возникающие вопросы. Я рассказал ему о ситуации с "Металістом" и тех обещаниях, которые когда-то были даны мне. "Игорь, почему ты не сообщил об этом раньше? Мы можем предложить тебе аналогичное соглашение, а, возможно, даже более привлекательные условия в Одессе," — заметил Плоскин.

Не витрачаючи ані хвилини, я вирушив до Одеси. Поки моя команда займалася різними адміністративними питаннями, я знайшов прихисток в одному з місцевих готелів. Щоранку я прокидався рано і вирушав на пробіжку в парк Шевченка, який розташовувався неподалік від стадіону ЧМП. Коли я нарешті зустрів Прокопа, він усміхнувся і промовив: "Жаба, я не тримаю на тебе зла. Продовжуй займатися своїми справами."

Чи вдалося вам зв'язатися з членами команди "Металіст" та отримати їхні усні свідчення?

Ситуація залишалася вкрай напруженою. Переговори про повернення коштів і розірвання угоди затягувалися без кінця. Я вирушив до Харкова, щоб зустрітися зі Скрильником та Анатолієм Дяченком, який очолює обласну федерацію футболу в Полтаві. Поки я чекав на зустріч з президентом "Металіста" Дрозденком, в приймальні раптом пролунав гучний крик: "Я його знищу!" Цей вигук змусив мене зайти до його кабінету, де я залишив гроші на столі. Я усвідомлював, що Дрозденко має зв'язки з кримінальними елементами, що могло призвести до непередбачуваних наслідків. Але завдяки підтримці Скрильника та Дяченка нам вдалося налагодити конструктивний діалог.

Навесні 1994 року футбольний клуб "Чорноморець" вразив усіх своїми неймовірними досягненнями, здобувши фантастичну перемогу, що принесла команді бронзові медалі Кубка. Тренер Прокопенко, коментуючи цей тріумф, зазначив: "Уяви, якби ти залишився в 'Металісті', навряд чи ми б досягли таких висот". Ці медалі стали символом розвитку команди, яка активно прагнула до нових титулів. За тиждень до фіналу, в команді панувала піднесена атмосфера, а стара база "Чорноморця" на вулиці Архітекторській була пронизана святковим духом. Проте Семен Йосипович Альтман, залишаючись стриманим, підкреслював важливість уваги до деталей: "Потрібно зосередитися на всіх аспектах". Незважаючи на деякі його побоювання, Прокопенко вирішив змінити підхід до підготовки. Перед тренуванням він зібрав гравців та застеріг: "Семене, краще не заходь до нашої роздягальні". У роздягальні футболістів влаштували справжнє свято з напоями та дівчатами, і Прокопенко дав зрозуміти Альтману, що варто дати хлопцям можливість насолодитися цим унікальним моментом наодинці.

У наступному футбольному сезоні клуб "Чорноморець" переживе значні трансформації в управлінні, оскільки Леонід Буряк зайняв посаду головного тренера після відставки Прокопенка. Виявилося, що методи підготовки та організації роботи цих двох фахівців мають істотні відмінності.

На початку нашої спільної діяльності ми обережно знайомили Леоніда Йосиповича з нашим колективом. Його підходи до виконання завдань викликали певні запитання, адже нагадували методи київського "Динамо". Спекотне літо ускладнювало процес його інтеграції, що призводило до деякої напруги в команді. Проте з часом ми навчилися адаптуватися до його нестандартних стратегій. Його стиль завжди привертав увагу: елегантно підібраний піджак, акуратно заправлені штани та сучасне взуття. Леонід постійно наголошував на важливості дисципліни, як під час тренувань, так і в повсякденному житті. На базі з’явилася нова пральна машина, яка стала символом підвищених стандартів обслуговування. Під його керівництвом наша команда двічі здобула срібні медалі, що свідчить про ефективність його тренерських методів.

У пам'яті футбольних уболівальників назавжди закарбувався незабутній поєдинок між "Динамо" та "Чорноморцем", що проходив весною 1995 року на Республіканському стадіоні в Києві. Ця подія стала справжнім святом для шанувальників одеської команди, яка змогла вразити знаного голкіпера Олександра Шовковського, забивши два вражаючі голи. Цей матч ознаменував початок нової ери для "Чорноморця", який незабаром здобув вісім перемог підряд. Багато фанатів зазначали, що одеський клуб часто залишався в тіні, не отримуючи належної уваги у боротьбі за чемпіонський титул.

Ці спогади назавжди залишаться в моїй пам'яті. Наша команда здобула неймовірну перемогу в виїзному матчі проти "Динамо", у той час як гра вдома завершилася внічию. Київський клуб вразив мене своєю майстерністю та стабільністю. Хоч ця зустріч не стала піком моєї кар'єри, вона завжди матиме особливе місце в моєму серці. Я зміг порадувати своїх товаришів по команді, забивши два голи на стадіоні, який став для мене майже рідним. У ті миті мої емоції досягли неймовірного підйому.

Яким чином ви стали головним тренером "Чорноморця"? Що вас підштовхнуло прийняти пропозицію від ізраїльського клубу "Бней-Ієгуда"?

Я приєднався до нової команди, і вже під час першого тренування в Тель-Авіві зрозумів, що на мене чекає безліч серйозних викликів. Навіть у цю спекотну пору року мої футбольні бутси виявилися настільки вологими від поту, що кожен мій крок супроводжувався неприємним хлюпанням. Коли я, нарешті, зняв їх, здавалося, що я втратив цілу чашку рідини. Бігти під палючим сонцем при температурі 40 градусів стало справжнім випробуванням для моєї витривалості. Мій дебютний матч відбувався в маленькому містечку Ашдод. Вийшовши з автобуса, я відчув, як гаряче повітря обвиває мене, немов вогняна ковдра. Вперше звернув увагу на відра з водою та губками, які стояли поруч із полем, готові прийти на допомогу. Перед виходом на поле тренер дав мені важливу пораду: "Ігорю, не поспішай, розслабся і будь обережним".

Організація змагань вразила мене своєю унікальністю: матчі починалися о третій годині дня, незважаючи на палючу спеку. Лише найважливіші події було вирішено перенести на вечірній час. Стадіони, на яких проходили змагання, більше нагадували безлюдні пустелі, аніж сучасні спортивні арени. У таких складних умовах я отримав травми щиколоток, що згодом призвели до дискомфорту в спині. Ці неприємності накопичувалися поступово. Містечко Нетанія вразило мене своєю красою, хоча й залишалося небезпечним через часті терористичні акти, які траплялися в той період.

Схоже, ваше бажання залишитися в Ізраїлі не є настільки сильним, як можна було б припустити, враховуючи складну ситуацію в Україні.

Які ж обставини стали приводом для такого розвитку подій? У клубі "Чорноморець" все відбувалося за певним планом. Коли з'явилася можливість повернутися, я без вагань вирішив скористатися цим шансом. На той момент фінансовий контроль над клубом здійснював Леонід Мініна, але згодом його затримали італійські правоохоронці через його зв'язки з кримінальними угрупуваннями, які займалися нелегальною торгівлею зброєю. Наразі він проживає в Ізраїлі. Я досі згадую 1993 рік, коли напередодні Чемпіонату України Леонід Юхимович з'явився на тренуванні в ковбойському капелюсі, з сигарою в руках і в джинсах. Він зайняв почесне місце в роздягальні та виголосив: "Хлопці, ваше завдання — виграти кубок. Якщо вам це вдасться, ви отримаєте можливість подорожувати куди завгодно під час відпустки." Потім запитав: "Хто з вас капітан?" І Юра Сак піднявся. "Закрий очі і вкажи пальцем на країну, куди бажаєш поїхати."

Можливо, є сенс провести більш глибокий аналіз подій, які сталися в Іраку. Чи не варто також розглянути обставини, що склалися в Афганістані?

Без жодних сумнівів, це дійсно відбулося. Юра прибув до Об’єднаних Арабських Еміратів з блискучою усмішкою на обличчі. Він виконав обіцянку, дану Мініну, і після святкування нашої перемоги в Кубку вирушив у цю подорож, щоб розслабитися та насолодитися миттю.

У Харкові панувала вражаюча єдність і взаємодія, тоді як Одеса вражала своєю багатогранною культурною спадщиною, залишаючи незабутні враження у серцях гостей. Спогади про дев’яності роки містили не лише яскраві моменти, але й відлуння складних часів.

Обставини можуть змінитися миттєво, і цей досвід став для мене важливим уроком у житті. Коли я грав за "Металург" у Красноярську, я опинився в небезпечній ситуації через футболіста на ім’я Блінов, який мав тісні зв’язки з кримінальним середовищем губернатора Бикова. Напередодні вирішальної гри проти казанського "Рубіна" почали ширитися тривожні чутки про можливу змову серед наших гравців. Наша команда зупинилася в старому дитячому садку, оточеному густими лісами. Вечір перед матчем перетворився на справжнє випробування, коли до нас завітали представники місцевих злочинних угрупувань. Вони зібрали нас в одній кімнаті, і один із них витягнув пістолет, зарядив його та націлив на коліно одного з футболістів. "Чи чули ви про ці чутки?" – грізно запитав він. – "Якщо так, будьте готові до серйозних наслідків." У той момент я відчув страшний страх: "Куди я потрапив у цю критичну мить своєї кар'єри?" Думки про матч відійшли на другий план, і я усвідомив, як емоції можуть зникати перед виходом на поле. На щастя, нам вдалося уникнути поразки в тій грі, і я досі не можу уявити, які катастрофічні наслідки могли б настати, якби ситуація склалася інакше.

Досліджуючи аналогічні явища, пов'язані з українськими музичними колективами.

У маленькому містечку, куди я приїхав для свого виступу, подібні події відбуваються вкрай рідко. Але щойно я ступив на землю Миколаєва, атмосфера навколо раптом змінилася. Тренер Анатолій Заяєв опинився в непростій ситуації через активність місцевих кримінальних угруповань, що стало помітним для всіх мешканців. У місті триває напружене змагання між боксерами та борцями. Президент клубу, Валерій Южаков, зіткнувся з серйозними фінансовими проблемами, які призвели до затримки виплат спортсменам, і почав думати про можливість звільнення Заяєва. Я вирішив втрутитися в цю ситуацію та запросив Григорія Бібергала приєднатися до нашої команди. Таким чином, я опинився в епіцентрі конфлікту, хоча спочатку не сподівався на такий розвиток подій. Врешті-решт, президент клубу все ж виконав свої фінансові зобов'язання. Коли я зайшов до його кабінету, Заяєв сидів, задумливо дивлячись у підлогу. "Ти помилився," — сказав Южаков. Я запитав у Заяєва: "Про що йдеться?" І він відповів: "Ігорю, я все виправлю."

На жаль, не всі наші найпотаємніші бажання втілилися в реальність. Проте я завжди буду берегти в своїй пам’яті незабутні моменти, пов’язані з футболом у Миколаєві. Наша команда складалася з видатних атлетів — місцевих героїв та молодих зірок, які прибули з різних регіонів України. Стадіон завжди вирізнявся неповторною атмосферою, просякнутою духом єдності та захоплення. Особливо яскраво в пам’яті залишився той матч, коли ми святкували перемогу над "Динамо-2". Тоді на трибунах зібралися близько 29 тисяч вболівальників, а на полі зійшлися справжні легенди, такі як Хацкевич, Белькевич і Леоненко.

Ваше приїзд до Миколаєва відбувся завдяки допомозі клубу "Шахтар".

Отримавши це запрошення, я раптом зрозумів, що моє прагнення взяти участь у змаганні значно зменшилося. Я почав усвідомлювати, що шлях до здійснення моїх амбіцій може бути набагато легшим, ніж я колись уявляв. Все розпочалося у Волгограді, коли Прокопенко запропонував мені приєднатися до одеського "Ротора". Я зіткнувся з серйозними труднощами: грижа між четвертим і п’ятим хребцями ускладнювала навіть найпростіші рухи, не кажучи вже про тренування з бігу. Але лікар Валентин Чорноп’ятов з Одеси став моїм справжнім рятівником, що допоміг мені повернутися до активного способу життя. Його постійна підтримка, що включала масажі та ін’єкції, виявилася надзвичайно важливою для мене. Я з упевненістю можу стверджувати, що він — справжній професіонал, чия відданість своїй справі справляє велике враження.

На самом деле, новый этап моей карьеры в футболе с "Шахтером" начался сразу после завершения реабилитационного процесса и успешного прохождения окончательного медицинского обследования. Когда я подписывал контракт с донецким клубом, я столкнулся с серьезной проблемой: владелец "Ротора", Горунин, не исполнял свои финансовые обязательства перед игроками. Стремясь оставить все трудности позади, я сел в самолет и вернулся домой. Импульсивность — это одна из моих сильных сторон. Вскоре после этого мне позвонил Игорь Корниец и сообщил, что долги клуба были погашены после моего ухода, но, к сожалению, мои деньги так и не вернули. Это решение стало важной вехой в моей карьере. Более того, из-за особенностей трансфера мне был наложен шестимесячный запрет на участие в матчах за "Шахтер". Когда я наконец вышел на поле, мне стало ясно, что восстановить прежнюю форму будет весьма сложно. Мне исполнилось 30 лет, что стало значимым событием в моем футбольном пути. В результате я оказался в аренде и успел поиграть за такие команды, как "Николаев", донецкий "Металлург", "Красноярск" и "Черноморец".

Ви знову в Одесі, адже ваша команда отримала неймовірну можливість зіграти в першій лізі.

Сьогодні ми стикаємося з серйозним викликом — відновити ті вражаючі досягнення, які колись приносили нам радість і гордість. Я досі пам'ятаю той незабутній момент, коли наша команда вразила всіх, забивши вісім голів і здійснивши дев’ять асистів. Це був час, коли ми продемонстрували неймовірний рівень майстерності, залишивши суперників далеко позаду. Команда "Черкаси", під керівництвом Володимира Мунтяна, прагнула до нових висот, але, на жаль, у матчі в Одесі нам не вдалося досягти бажаного результату, оскільки ми пропустили чотири необгрунтовані голи.

На фоні цих подій у моїй пам'яті залишився один яскравий момент: команда "Динамо-2" зазнала розгромної поразки від "Чорноморця", а на електронному табло засвітилося вражаюче число 1:8.

Ми опинилися в непростій ситуації, коли наші фінансові ресурси раптово вичерпалися, і над нами нависла невизначеність, немов темна хмара. Щоб покращити наше фінансове становище, ми вирішили звернутися до ломбардів і закласти кілька особистих речей. Напруга в команді зростала, і врешті-решт ми ухвалили рішення не виходити на матч проти "Динамо-2". Напередодні ми святкували перемогу над "Десною" з рахунком 2:1 у Чернігові і не хотіли ризикувати поїздкою до Києва, поки не знайдемо виходу з наших фінансових труднощів. Наш тренер Володимир Козаренко ледве переконав нас вийти на поле. Проте навіть після гри ми не відчували задоволення від нашого виступу. Після першої половини сезону питання боргів залишалося невирішеним. Коли я повернувся до "Шахтаря", мене знову відправили в оренду – цього разу до Красноярська, де мені запропонували привабливі умови, зокрема високу зарплату.

У Росії ви отримали свій другий червоний картон у кар'єрі, і цей інцидент стався майже на початку гри. Ваш перший червоний картон суттєво змінив хід матчу, ставши вирішальним моментом для української національної збірної під час кваліфікації на Євро-1996 у поєдинку проти Словенії.

Це була справжня безладна ситуація. УЄФА ввів нові правила, згідно з якими навіть найменші порушення могли призвести до червоного картки. Я старався дотримуватись усіх норм, але раптово став свідком епізоду, який призвів до мого вилучення. Це сталося вже на 16-й хвилині матчу. Повернувшись до роздягальні, я прийняв душ, а потім, склавши руки на колінах, сів на лавці. Коли моя команда знову вийшла на поле після перерви, я навіть не знав, який рахунок на табло. Біля мене сиділи Вітя Скрипник і Тіма Гусейнов. "Чому ти виглядаєш таким засмученим?" — запитали вони. "Як я можу бути в хорошому настрої, якщо залишив команду в меншості на весь матч?" "Не переживай, ми ведемо 2:0. Я і Тіма вже забили," — відповів Вітя. На жаль, в результаті ми програли з рахунком 2:3.

Нещодавно ви стали свідком важливої події у світі футболу. На Республіканському стадіоні українська національна команда відзначилася вражаючою перемогою над хорватами з рахунком 1:0. На полі зійшлися справжні професіонали, серед яких були видатні футболісти, такі як Шукер, Бобан і Бокшіч. Атмосфера на стадіоні була наповнена легким ароматом перегару, що додавало грі особливого колориту.

Ось як розгорталися події. Хорватська команда вразила всіх своєю впевненістю та високим рівнем гри. Під час їхніх святкувань перемоги в Італії ми зазнали розгромної поразки з рахунком 0:4 на власному стадіоні. Я з нетерпінням чекав на завершення матчу. Коли Луга (Олег Лужний - прим. ред.) отримав травму, я вирішив перевести його на правий фланг захисту. Мій суперник, Роберт Ярні, який грав на лівому фланзі, вразив мене своєю швидкістю та відмінною фізичною підготовкою. Перший тайм ще виглядав терпимо, але в другій половині зустрічі ситуація ускладнилася до межі. Я ледве стояв на ногах.

У жовтні 1993 року українська футбольна команда вирушила в історичну подорож до Північної Америки, яка стала знаковою подією для українського спорту. Ця експедиція подарувала фанатам незабутні враження, зануривши їх у унікальну атмосферу, що залишиться в їхніх серцях на багато років уперед.

Наш візит до Сан-Дієго став справжнім випробуванням для емоцій, переповненим яскравими моментами та незабутніми спогадами. Ми оселилися в розкішному п’ятизірковому готелі, який вразив нас унікальним архітектурним стилем. Цей заклад здобув популярність завдяки зйомкам культового фільму "Ми з джазу". Завдяки зручному розташуванню, недалеко від мексиканського кордону, ми мали можливість відвідати матч нашої улюбленої команди. Атмосфера на стадіоні була неймовірною — понад 50 тисяч уболівальників прийшли підтримати своїх кумирів. На жаль, удача була не на нашому боці, і гра закінчилася з рахунком 1:2 на користь суперників. Повернувшись до готелю, ми зіткнулися з несподіваною проблемою: картки доступу до номерів виявилися заблокованими. Ми ще не звикли до сучасних технологій, адже раніше користувалися традиційними ключами. Після візиту до рецепції нам вдалося потрапити до нашого номера, але, на жаль, виникла ще одна неприємність — крадіжка. Хоча в нашій сумці залишилася лише невелика сума, основні гроші, на жаль, зникли безслідно.

Сергій Попов опинився в непростій ситуації, відчуваючи безвихідь. Тренер "Шахтаря" Валерій Яремченко намагався надати йому фінансову підтримку, щоб полегшити його труднощі, але цього виявилося недостатньо. На жаль, правоохоронні органи не змогли запропонувати реальну допомогу, лише безпорадно знизуючи плечима. Тим часом наближався важливий фінал турніру проти американської команди. У попередньому матчі наша команда здобула перемогу з рахунком 2:1, але суперники, готуючи свою команду до чемпіонату світу, прагнули реваншу. Проте гол, забитий Поповим з практично центру поля, став вирішальним моментом у цій грі. Після фінального свистка Дмитро Злобенко, президент клубу "Борисфен", який покрив витрати на цю поїздку, з радістю вручив Сергію повернені раніше вкрадені кошти. Таким чином, хоч Яремченко не зміг реалізувати свої фінансові плани, емоційний підйом після матчу залишив його в чудовому настрої.

Ваш професійний шлях призвів вас до другого дивізіону, де ви знайшли своє істинне покликання в клубі "Система-Борекс", що знаходиться в Бородянці. Це свідчить про те, що ваше бажання стати частиною цієї команди є наслідком ретельного та усвідомленого вибору.

Ця подія залишила в моїй пам'яті яскраве враження, якого я ніколи не очікував. Я вже починав розмірковувати про завершення своєї спортивної кар'єри, коли вирушив до офісу Пилипенка, що знаходився неподалік від кінотеатру "Київ". Моя головна мета полягала в зустрічі зі старим другом та дізнанні про його справи. Раптом у кімнату вбіг енергійний тренер команди "Системи-Борекс", Віктор Жилін, і з ентузіазмом вигукнув: "Степановичу, давайте запросимо Жабченка до нашої команди! Він у чудовій формі!" Я відповів усмішкою: "Якщо зможете знайти мені житло, я з радістю приєднаюся." Таким чином, ми швидко домовилися про мою участь у тренуваннях під його керівництвом. Наступний матч мав велике значення, і тренер прагнув оцінити мою готовність. Хоча я міг грати тільки на одній нозі, Жилін, увійшовши до офісу, впевнено заявив: "Це наш капітан! Беремо його!"

У вирішальний момент одного з футбольних поєдинків моїм арбітром став мій друг і сусід Євген Вегнер. Ми змагалися за перемогу проти резервної команди запорізького "Металурга" на нашому домашньому стадіоні, де умови були надзвичайно слизькими та брудними (цей епізод відбувався в Малині, Житомирської області). На початку матчу я отримав травму брови і змушений був грати з забинтованою головою. Наприкінці першого тайму я намагався зробити підкат до Віктора Мусонди, але ненароком зачепив його. Його крик викликав у мене паніку — я дуже переживав за його стан. Проте, глянувши на свою ногу, я зрозумів, що сам потрапив у серйозну халепу: виявився з подвійним переломом зі зміщенням, і моя нога ледь утримувалася в гетрі. Відновлення зайняло тривалий час, а під час свого першого матчу після повернення я знову отримав травму через зіткнення з іншим гравцем, зламавши малу гомілкову кістку. Тоді я почав серйозно замислюватися, чи не є це знаком, що підштовхує мене до розгляду можливості завершення футбольної кар'єри.

Чи мали ви колись нагоду подумати про щоденні труднощі, з якими стикається тренер, враховуючи ключові аспекти цієї спеціальності?

Цей вирішальний момент став справжнім переломом у моєму житті. Під час одного з футбольних матчів я зустрів Віталія Пилипенка, який незабаром відкрив мені двері до знайомства з Анатолієм Бузником — представником Федерації футболу України, що відповідає за національні команди. Анатолій Іванович надав мені унікальну можливість приєднатися до юнацької збірної України (U15), оскільки в команді звільнилося місце. Він запевнив, що передасть мою кандидатуру Григорію Суркісу для подальшого розгляду. Спочатку я сприйняв цю можливість як щось неймовірне, але незабаром отримав дзвінок від Анатолія Івановича з запрошенням відвідати Федерацію о десятій годині. Коли я прибув, дізнався, що моє ім'я активно обговорюється на засіданні виконкому. Я мав кілька зустрічей з Григорієм Суркісом, і він запитав: "Ігорю Валентиновичу, ви готові до нових викликів?" — на що я відповів: "Я готовий працювати 25 годин на добу!" Григорій Михайлович досі з усмішкою згадує цю відповідь.

Співпраця з молодими спортсменами відкрила переді мною нові горизонти для особистісного та професійного розвитку, що значно вплинуло на мою кар'єру. Я зрозумів, що у футболі є безліч критично важливих аспектів, які відіграють вирішальну роль у досягненні успіху. Протягом шести років ми мали унікальну можливість змагатися з найсильнішими командами світу, такими як Франція, Бразилія, Іспанія, Німеччина, Нідерланди та Італія. Цей досвід став безцінним, адже дав мені можливість глибше усвідомити суть гри на найвищому рівні.

Які ключові якості та вміння є невід'ємними для досягнення успіху в професії футболіста?

Протягом тривалого періоду український молодіжний футбол зазнавав численних серйозних викликів. Часто увага зосереджувалася на фізичних характеристиках гравців, а розвиток їхніх технічних умінь залишався на задньому плані. Це призвело до значних труднощів для команд у вікових категоріях U15-U17, які не могли ефективно змагатися з суперниками з Нідерландів, Бельгії та Франції, відомими своїми високими стандартами фізичної підготовки та витривалості. Конкуренція ставала все більш запеклою, адже молоді футболісти, які з раннього віку активно працювали над своїми технічними навичками, отримували значну перевагу на полі. Проте в останні роки ситуація почала змінюватися на краще, і поступово можна спостерігати позитивні зрушення у розвитку молодіжного футболу в Україні.

Спостерігати за молодими футболістами, які закінчили навчання у нашій академії та реалізують свої мрії, приносить мені велике задоволення. Яскравим прикладом є Артем Путивцев, який отримав шанс представляти національну збірну. Варто також згадати Саню Петрусенка та Данила Карася: хоча спочатку їхні навички не відповідали вимогам клубу "Динамо", завдяки моїм порадам хлопці дебютували в українській Прем'єр-лізі всього через рік. Встановлення чітких цілей для молодих талантів є надзвичайно важливим, оскільки це значно полегшує їх адаптацію до професійного футболу. Наприклад, на початку кар'єри Петрусенко стикався з труднощами в грі без м'яча і часто намагався обійти всіх суперників, але сьогодні його техніка значно вдосконалилася.

Чи не варто подумати про можливість залучення Єгора Твердохліба до нашої команди, як раніше пропонував Сергій Березка, враховуючи його великий досвід у суддівстві? Цей талановитий спортсмен вже досяг значних успіхів на обласному рівні та демонструє вражаючі навички на полі. "Чому б не дати йому шанс?" — ця думка постійно виникає в моїй голові. Його перші виступи справили справжнє враження: рішучість у боротьбі за м'яч, вміння обходити суперників і здатність забивати голи дійсно вражають. Переходячи з аматорського футболу до професійної Першої ліги, він зіткнувся з серйозними викликами, але його талант безумовно заслуговує на визнання. "Кого ти привів?" — запитав президент "Гірник-Спорт" Петро Каплун. "Трохи почекайте, незабаром все стане зрозуміло," — відповів я. І тепер результати нашої співпраці починають проявлятися.

Чи не настав час запросити Сашка Андрієвського до нашої команди? Жека Красніков вважає, що це було б надзвичайно розумне рішення: "Ігоре, йому обов'язково слід знайти місце в складі". Цей молодий футболіст, який раніше залишався в тіні в "Металісті", швидко проявив свої таланти і став справжнім лідером на полі. Протягом року він підписав контракт з київським "Динамо". Також варто відзначити досягнення Богдана Векляка, Юрка Кравчука та Сергія Суханова — це тільки частина численних успіхів, які продовжують з'являтися. Я підрахував, що 16 моїх вихованців з "Гірника-Спорту" досягли рівня Прем'єр-ліги.

Чи можемо з певністю сказати, що емоційні переживання сучасних футболістів кардинально відрізняються від тих, що відчували спортсмени в минулі епохи?

Ситуація викликає серйозне занепокоєння і, на жаль, стає все більш складною. Раніше молодь цінувала знання та досвід своїх вчителів, але в сучасному світі ці цінності, здається, втрачають свою значимість. Молоді футболісти стикаються з труднощами в підтримці мотивації для регулярних тренувань. Хоча ці проблеми можуть здаватися незначними на перший погляд, вони поступово накопичуються, перетворюючись на серйозні бар'єри на шляху до успіху. Багато обдарованих спортсменів не можуть реалізувати свій потенціал у професійному спорті, і ця проблема залишається надзвичайно актуальною. У свої молоді роки ми часто згадували таких гравців, як Олександр Гущин, Вадим Каратаєв та Олександр Дюльдін, які, на жаль, не змогли досягти вершин через брак деяких необхідних якостей. Очевидно, що молодим футболістам надзвичайно важливо працювати з тренерами, які здатні допомогти їм виявити та розвинути свої таланти.

Команда "Гірник-Спорт" відіграла вирішальну роль у вашій кар'єрі тренера, про що ми вже згадували раніше. Вам вдалося створити сильний колектив, результати якого дійсно вражають. Цей досвід став важливим стимулом для розвитку ваших професійних навичок та талантів на найвищому рівні.

Ця історія справді вражає. До того, як приєднатися до команди "Горішні Плавні", я набув безцінного досвіду в "Зірці", що стало фундаментом для нашого успіху та підйому до Першої ліги. Після цього я продовжив свій шлях у "Сумах", де наша команда здобула почесне друге місце в Другій лізі. Проте, незважаючи на ці досягнення, моє професійне зростання стало дещо повільнішим, і нові можливості ставали все більш обмеженими. Все змінилося, коли Петро Скрильник запропонував мені очолити тренерський штаб "Гірник-Спорт". Я усвідомлював, що команді бракує досвіду для досягнення успіхів, але вирішив зустрітися з Каплуном, щоб обговорити ситуацію та дати собі шанс. У лютому 2013 року я почав впроваджувати нові тренувальні методики в Горішніх Плавнях, і з часом інтерес до футболу почав зростати. Це стало можливим завдяки кільком важливим чинникам. По-перше, я отримав всебічну підтримку від керівництва клубу. По-друге, мене вразила краса цього міста з його мальовничими пейзажами, водоймами та зеленими просторами. Я справді насолоджувався життям і роботою в цьому чудовому регіоні.

У 2016 році ви залишили Горішні Плавні на фоні резонансного скандалу, який спалахнув після вашої зустрічі з гравцями клубу "Іллічівець". Згодом з'ясувалося, що кілька футболістів команди потрапили під слідство через підозри у причетності до незаконної азартної діяльності.

Команда, до якої входили Гарбара та Геращенков, виглядала безнадійно під час своїх спроб здобути успіх. Їхня руйнівна поведінка негативно позначалася на загальному настрої колективу, адже ставлення цих гравців до партнерів нагадувало дії паразитів. У 2016 році ми зіткнулися з серйозними труднощами, коли кілька ключових футболістів — Лозовий, Андрієвський та Дячук — вирішили покинути команду. Знайти адекватну заміну було вкрай важко, а нові гравці, серед яких були Гарбара та Геращенков, не змогли виправдати наші сподівання. Також до команди приєднався Марусич, і досі залишається незрозумілим, чому він залишився. Під час матчу з "Іллічівцем" ця трійця вразила всіх своєю незвичною поведінкою.

Це стало для мене справжнім потрясінням. Як тільки пролунала фінальна сирена, що сповіщала про завершення матчу, Володя Звєров зателефонував і повідомив: "Валентиновичу, нам терміново потрібно обговорити кілька важливих питань". У роздягальні я впевнено заявив: "Ви не покинете це місце, поки не розглянемо всі ключові моменти". Завдяки цій рішучості нам вдалося детально проаналізувати всі суттєві аспекти.

Які основні чинники вплинули на ваше рішення залишити команду "Гірник-Спорт"?

Мій договір закінчився. Після численних бесід з Каплуном я ухвалив рішення покинути цей проект разом із Саком. У 2019 році я знову став активно займатися розвитком своєї кар'єри.

Чи можемо з певністю стверджувати, що ваша професійна діяльність досягла стабільного рівня?

Цей етап стане справжнім тестом для нашої команди. Після вражаючого виступу проти "Ниви", де Бузова продемонстрував свої неймовірні здібності, ми швидко взялися за підготовку до матчу з "Карпатами". Це нагадує нам про минулі випробування, адже ми не раз доводили свою стійкість. Раптово отримав дзвінок від президента, який з іронічним тоном повідомив про призупинення фінансової підтримки: "Дякую всім, тепер ви вільні". Я розумію, що це, безсумнівно, пов'язано з війною в нашій країні. На мою думку, поки триває цей конфлікт, футбол зіткнеться з серйозними труднощами. Ми намагаємося витримати ці складні часи.

Сучасний український футбол зазнає значних змін. Ми спостерігаємо захоплюючий перехід від традиційних підходів до новаторських стратегій, які активно впроваджуються під час ігор. Попит на фахівців, здатних не лише ефективно працювати в команді, але й створювати вражаючі візуалізації для демонстрації тактичних схем, зростає, спрощуючи процес прийняття рішень у футбольних клубах. Раніше кар'єра тренера часто зосереджувалась на роботі з юними спортсменами або на накопиченні досвіду на нижчих рівнях як асистента. Проте в наш час важливість налагодження зв'язків із гравцями стала такою ж значущою, як і теоретичні знання. Управління футболістами стало справжнім мистецтвом, яке вимагає дотримання високих професійних стандартів.

У світі українського футболу постійно з'являються нові обдаровані спортсмени, але багато з них залишаються непоміченими. Метод "PASS" здобуває дедалі більшу популярність, оскільки численні експерти підтверджують його ефективність у розвитку футбольних навичок. Загальноприйнято вважати, що для формування успішної команди потрібно близько трьох років. Проте насправді згуртована команда з єдиним тренувальним досвідом може бути сформована всього за кілька тижнів або навіть днів. На жаль, лише мала кількість людей усвідомлює цю істину.

Які, на вашу думку, можуть бути наслідки після закінчення конфлікту?

Цей момент дійсно переповнений емоціями. Сьогодні багато лідерів стають справжніми новаторами у своїх сферах діяльності. Вони обирають яскраві шоу-презентації, щоб привернути увагу, замість звичних серйозних обговорень. Один із представників УПЛ був настільки вражений почутим, що не зміг стримати свої емоції і вигукнув: "Ми це підтримуємо!" — попри можливі наслідки. Важливо зазначити, що інвестиції справляють значний вплив, хоча результати поки що залишаються під сумнівом.

Чи готові ви відмовитися від звичних підходів і впровадити сучасні інноваційні стратегії для просування вашої кар'єри?

Я не дозволяю стресу керувати моїм життям. Для мене підтримка родини та друзів є надзвичайно важливою, адже їхня думка має більше значення, ніж коментарі тих, хто не розуміє моїх зусиль. Я готовий до нових викликів, але наразі моя головна мета — знайти команду, яка цінує доброту та фінансову стабільність, замість того, щоб ризикувати і починати все з нуля.

Чи можна сьогодні відзначити значну подію?

З великим ентузіазмом хочу поділитися з вами чудовою новиною: я став щасливим володарем кількох земельних ділянок у грі! Це створює для нас безліч нових можливостей для захоплюючих пригод, які я маю намір досліджувати разом із дружиною. А поки наша маленька донечка насолоджується відпочинком в Іспанії, переживаючи незабутні миті.