У давні часи Карпати виступали "за борщ": перший воротар клубу відбивав 90% пенальті і мав знайомство з Гагаріним.

Інтерв'ю з видатним Юрієм Суслою для "Футбол 24", який стояв на воротах Карпат під час їхнього першого офіційного матчу в 1963 році.

На 92-му році життя відійшов у засвіти Юрій Федорович Сусла. Футбол 24 відшукав у власних архівах інтерв'ю з патріархом львівських воротарів, записане та опубліковане у лютому 2011-го. Тоді ми мали дуже приємний привід для розмови - 77-й День народження пана Сусли. Перечитуємо, згадуємо...

Для багатьох львівських фанатів, особливо представників молодшого покоління, стане справжнім відкриттям, що у місті Лева проживає особа, яка є частиною "Карпат" з самого початку їх існування. А це, між іншим, майже півстоліття! Юрій Сусла... Голкіпер з неймовірно міцними нервами, як у сталевих тросів, та блискучою реакцією. Сьогодні Юрію Федоровичу виповнюється 77 років. Кореспондент сайту Футбол 24 зв’язався з легендарним футболістом, щоб разом згадати часи, коли львівські "Карпати" лише починали свій шлях.

Юрію Федоровичу, ви з'явилися на світ у часи між Першою та Другою світовими війнами. Які спогади у вас збереглися з тих років?

- Жити було дуже непросто... Однак на Закарпатті був розвинений футбол, тож вся дітвора, і я зокрема, зранку й до ночі копала м'яч. Оце була одна з не багатьох наших утіх. Тоді Перечин вважався селом, хоч зараз це вже місто, районний центр. Функціонувала заводська команда, яка виступала на першість області, і я, пам'ятаю, спробував себе у воротах юнацького складу. Спочатку було дуже важко, бо голи влітали один за одним, а я ніяк не міг дотягтися до штанг, тож вельми цим переймався. Восени 1953 року мене вперше запросили у збірну області, яка мала зіграти з командою естонського Талліна. Я себе в тому матчі непогано зарекомендував, і невдовзі став гравцем ужгородського "Спартака", який здобув право виступати у союзному класі "Б"...

Скільки разів ваше існування опинялося на межі? Можливо, ви пережили момент стрілянини, або ж стали свідком бомбардувань...

Лише один раз наше село зазнало бомбардування. Під час цього нападу кілька будинків згоріли, а один снаряд влучив у завод. Це сталося, коли німецькі війська відступали. Перечин розташований у гірській місцевості, що давало німцям можливість ховатися. В той день вони випасали своїх коней, а ми неподалік грали у футбол, коли раптом стався цей авіаналіт. Коли фронт пройшов через наше село, а Угорщина оголосила про вихід з війни, в Перечині залишилися порожні казарми, які перетворили на військовий госпіталь. Там було дуже багато тяжко поранених радянських солдатів, і ми намагалися допомагати їм чим могли. Але, на жаль, чимало з них помирало. У цьому госпіталі я на власному досвіді відчув увесь жах війни.

- Повернімося до футболу. Який вигляд мав м'яч у ті часи? Йому, напевно, було дуже далеко до сучасних "бальонів"...

М'ячі мали шнурівку. Спочатку потрібно було накачати камеру, потім щільно вкласти її в шкіряну оболонку і лише після цього зашнурувати. Ці бальони були жорсткими та важкими. Однак не тільки хлопчики грали з такими "гирями". У професійному футболі шнуровані м'ячі використовувалися ще довгий час. Їхня траєкторія польоту була досить простою, на відміну від сучасних м'ячів, які часто здивовують своїми характеристиками!

Чи пам'ятаєте, як ви зіграли свій дебютний матч за професійну команду — ужгородський "Спартак"?

Крім мене в "Спартаку" було ще троє досвідчених воротарів. Після матчів в Одесі та Києві нас чекала зустріч з львівським СКА. І раптом мої старші партнери підходять до мене і, з труднощами вимовляючи російські слова, запитують: "Юраську, ти б зіграв, якби тобі довірили місце у воротах?" "А чому б і ні, якщо запропонують?" - відповідаю я. Тренерська рада підтримала цю ідею, і так я дебютував саме у Львові. Матч закінчився без голів - 0:0, і незабаром я став основним голкіпером команди. Врешті-решт "Спартак" зайняв сьоме місце, а мене забрали до армії. Так я і опинився у Львові.

Які були футбольні команди у Львові до появи "Карпат"?

- Основним клубом вважався СКА, який виступав у класі "Б". Пізніше організували команду "Сільмаш". Було ще кілька колективів, але вони грали на обласному рівні.

У вашій історії є два поєдинки з московськими "армійцями". Яке ставлення до "західного" футболіста було в столиці Союзу?

Знаєте, я ніколи не відчував ненависті до себе. Навпаки, усі гравці, зокрема й ті, що з заходу, ставилися до мене з повагою. Проблема полягала лише в тому, що я опинився у московському клубі в не найвдаліший момент. Адже в воротах стояв легендарний Борис Радзінський, який разом із Яшиним був основним воротарем збірної СРСР. Конкуренція з ним виявилася надзвичайно складною. До того ж, я не планував залишатися в Москві надовго — мені не подобалося ставлення до футболу, а тренерський склад армійців здавався мені недостатньо кваліфікованим. Зрештою, я вирішив повернутися до Львова.

- Можливо, пам'ятаєте, за яких умов з'явилася ідея створення "Карпат"?

Команда "Карпати" фактично була сформована на основі "Сільмашу". Ця команда демонструвала непогані результати й очікувала участі в перехідних матчах для підвищення в класі до "Б". Наш тренер Сергій Шапошников зібрав усіх гравців, і ми вирушили на стадіон. Тоді "Сільмаш" здобув перемогу, якщо не помиляюся, над дрогобицьким "Нафтовиком". Виникла потреба у створенні нової команди, до якої запросили мене, Філяєва, Іванюка та ще кількох футболістів. Для мене це стало значним кроком вперед, адже гра у цивільній команді відкривала більше можливостей для покращення мого життя. Хоча на другому році служби в армії я отримав квартиру, вона зовсім не відповідала моїм сподіванням.

Чому обрали назву "Карпати"? Які інші варіанти імені команди були на розгляді?

Не було жодного іншого варіанту! З'явилася пропозиція назвати це "Карпатами", і всі одразу підтримали цю думку. Карпати, Закарпаття, Підкарпаття... Все виглядало цілком зрозуміло.

На урочисте відкриття стадіону "Дружба" завітав особисто Юрій Гагарін. Що ви пам'ятаєте про цього легендарного космонавта?

Я стояв біля Гагаріна у фойє, адже у стартовій грі воротарем був Власенко. Юрко вражав усіх своєю щирістю - не дуже високий, але надзвичайно товариський та балакучий, завжди усміхнений...

- А скільки тоді коштував квиточок на "Карпати"?

- Якщо не помиляюся, за квиток треба було сплатити один рубель. Я був гравцем, тож це мене не цікавило.

Яким було ваше багатство? Чи могли карпатські жителі дозволити собі розкіш, подібну до тієї, яку мають сучасні футболісти?

- Ми грали "за борщ" (Сміється). Тільки через кілька років футболісти почали отримувати по 4 рублі за гру. І все, всього найкращого... Ті фантастичні доходи, які є в сучасному футболі, нам навіть не могли уявитися.

Протягом своєї кар'єри ви відбили близько 90% пенальті. Яка ж таємниця вашої неймовірної реакції?

Відмінний голкіпер має вміти передбачити, куди саме направить м'яч суперник. Якщо нападник вже виконує удар, то, напевно, буде запізно реагувати. Пенальті - це окрема історія. Я завжди намагався обдурити гравця, який наближався до "точки". У ті часи воротарі не мали права рухатися до моменту удару. Тому я показував однією рукою, куди планую стрибнути, що вводило суперника в оману. І ще один маленький секрет: коли футболіст ставить м'яч на пенальті, він часто несвідомо поглядає в той кут, куди має намір бити. Важливо зафіксувати цей погляд.

- Хто із сучасних кіперів вам імпонує?

- Зараз дуже непогано Пятов виступає. Шовковський також... Коли Олександр тільки-но розпочав свою кар'єру, я мав до нього багато зауважень. Але згодом він змужнів, став тонко відчувати гру і надійно діяти на виходах з воріт.

Існують чутки, що колись у вас виникли непорозуміння з правоохоронцями...

Я чітко пам'ятаю ті події 1965 року. Ми прибули до Іваново, і на своєму першому тренуванні я був вражений, наскільки команда була невимушеною. Після заняття "Карпати" вирушили на сніданок. Я переходив вулицю останнім, коли раптом з'явилися міліціонери і схопили мене під руки. Ернест Юст помітив, що в Сусли виникли неприємності, але замість того, щоб прийти на допомогу, продовжив свій шлях. На дільниці мене обшукали і утримували кілька годин. Звісно, після такого стресу я не зміг вийти на матч проти "Текстильника". А тренери, здавалося, лише цього й чекали, тому з радістю випустили Власенка на поле.

...На полі проходить матч. Ми програємо 0:1, і раптом призначають пенальті проти нас. Тренер Дементьєв не витримує і вигукує: "Юра, готуйся!" Я вийшов на поле, відбив пенальті, але захисники не зреагували. Форвард отримав достатньо часу, щоб знову вдарити і забити мені гол. Я досі переконаний, що "Карпати" в той день просто злили гру.

Схожий випадок трапився у грі із харківським "Металістом", якому позаріз були необхідні очки. Карпатівські тренери підстрахувалися, і мене не поставили на гру. А "Карпати", як на замовлення, програли. Я знаю, що це трапилося не "просто так"...

Вас цілком можна вважати "останнім із могікан". Чи відчуваєте ви гордість з цього приводу, чи, можливо, це викликає у вас смуток?

Хоча я віддав львівському футболу 12 років вірної служби, ситуація обернулася для мене дуже несправедливо. В рік, коли "Карпати" виграли Кубок СРСР, я був другим тренером команди і, відповідно, мав всі підстави для отримання звання "заслуженого". Документи для цієї нагороди були підготовлені бездоганно. Я надіслав їх до Києва, але федерація, на жаль, повернула їх назад без пояснень. Наступного року мені знову запропонували спробувати, запевняючи, що цього разу все пройде гладко. Папери зберігалися у Карла Мікльоша. Коли я запитав його про них, він лише зітхнув: "Вибач, ми робили ремонт, і дружина випадково викинула їх". Я був у такому відчаї, що вирішив відмовитися від усіх надій. Так я і залишився на позиції рядового тренера...

Що ви зараз робите? Чи відвідуєте стадіон, театр або філармонію?

Ні, я займаюся маленькою земельною ділянкою, що є у Винниках. Час від часу дивлюсь по телевізору важливі футбольні матчі. Удома самостійно займаюся побілкою. Я — і столяр, і слюсар, а також ремонтую свою автівку. Завжди маю чим зайнятися. У мене три доньки, але на їхню допомогу надіятись не доводиться, адже живуть далеко. Проте вони щодня дзвонять.