"Не така, щоб боятися вийти за хлібом": як найпривабливіша спортсменка України Левченко сприймає свій статус та яке вологе випробування вона витримала на чемпіонаті світу.

Срібна призерка чемпіонату світу зі стрибків у висоту Юлія Левченко є однією з найпопулярніших і найбільш затребуваних у рекламі українських атлеток. Уродженка Бахмута, яку називають найкрасивішою спортсменкою країни, цього року повернулася на свій високий рівень, зупинившись за крок від медалі ЧС-2025 під зливою у Токіо.

У розмові з OBOZ.UA Юлія розповіла про те, як ставиться до свого статусу красуні, популярність, похід по хліб без макіяжу та скажену світову першість, де чоловіки плавилися від спеки, а жінки - перечікували зливу.

Ви належите до числа тих спортсменок, які справді користуються великим попитом в нашій країні, здобуваючи популярність як бренд та укладаючи спонсорські угоди. Як все починалося, і що стало запорукою вашого успіху?

Перш за все, важливими є спортивні досягнення. Якщо ти займаєшся спортом, то, звісно, маєш присвячувати час своїй професії, адже основою всього є твоя кар'єра атлета. Було б чудово, якби в рамках цієї кар'єри також була присутня медійність. Це не лише можливість додаткового доходу для спортсмена, але й основа для подальшого розвитку.

Коли ти інвестуєш час і зусилля в розвиток свого бренду, це відкриває двері до нових можливостей для майбутніх проєктів. Ти можеш, наприклад, заснувати власну школу, взяти участь у благодійних акціях чи стати тренером, до якого приходитимуть спортсмени для тренувань. Варіантів безліч, але найбільш важливо пам’ятати про своє покликання - бути спортсменом.

Інший важливий аспект – це залишатися вірним собі. Звісно, потрібно враховувати, що ми маємо певний імідж, який слід підтримувати і демонструвати оточуючим як позитивний приклад. Проте істинна суть полягає в тому, щоб бути справжнім, адже світ постійно змінюється, а ваша справжня особистість – це те, що залишається з вами назавжди. Саме тому автентичність має велике значення.

Третім важливим аспектом є, звісно ж, удача, адже існує безліч факторів, на які ми не можемо вплинути. Тут на перший план виходить саме везіння – як у спорті, так і в повсякденному житті. Якщо станеться так, що тебе помітять, зацікавляться твоєю особистістю, далі процес розвитку стане більш органічним і автоматизованим.

- Вже не перший рік у вас статус найкрасивішої спортсменки країни - вас так неодноразово називали і журналісти, і уболівальники. Які плюси і мінуси такого статусу? І як це відображається на ваших успіхах поза аренами?

Подивіться, з позитивних моментів: я займалася тим, що мені справді подобається — стрибками у висоту. А те, що люди помітили в мені привабливість, виявилося корисним, адже це спонукало їх зацікавитися легкою атлетикою та стати вболівальниками цього спорту. Таким чином, це стало своєрідною візитною карткою, яка привернула увагу до нашої дисципліни і спорту в цілому.

Мінуси - особливо не знаходжу. Тому що у мене завжди на першому місці був спорт. Тому коли навіть були порівняння - модель або спортсменка, я ніколи у моделі й не йшла, а закріпила за собою статус спортсменки. І ніколи не чула нарікань, мовляв, хто ти є - атлетка, чи модель, чи ще хтось. В мене вийшло так, що оцю свою візитівку я змогла інтегрувати у в свій бренд як спортсмена. Можливо, у мене не було якогось суперплану. Але так вийшло, що й удача вплинула.

- Але іноді через багато років відомі люди зізнаються, що вони стали заручниками певного образу. Наприклад, вас вважають найгарнішою спортсменкою, тобто без макіяжу по хліб не вийдеш? Адже у людей є певні очікування.

Знаєте, мене втішає те, що Україна - досить велика країна, і стати популярним тут досить складно. Тому я можу сказати, що в мене є чудовий баланс: я маю певну впізнаваність, але вона не така значна, щоб викликати у мене страх піти в магазин за хлібом. Я спокійно користуюсь громадським транспортом, займаюся своїми повсякденними справами, і це ніяк не заважає мені жити звичайним життям.

Коли люди впізнають мене, це приносить мені задоволення, але навіть якщо не впізнають, я відчуваю себе прекрасно, адже живу своїм найкращим життям, і це дійсно чудово. У деяких невеликих країнах, зокрема в Європі та на Балтиці, знаменитих спортсменів впізнають дуже добре. Я навіть мала можливість спілкуватися з ними і в той момент вважала це захоплюючим.

Наприклад, кажу спортсменам, мовляв, вам там дали автомобіль, на ньому написане ваше ім'я. Це ж так круто! А вони кажуть, ну знаєш, це не круто, бо іноді ти приїхав кудись, і всі знають про це завдяки авто. Людям дійсно іноді важко, бо це вже додатковий тягар від слави, коли дивляться за кожним твоїм кроком.

Хочу підкреслити, що навіть за відсутності популярності важливо дбати про себе і пам'ятати, що ти можеш зустріти знайомих або батьків дітей, які займаються легкою атлетикою. Вони спостерігають за тобою як за прикладом, навіть якщо ти не є широко відомим. Їхні висновки можуть бути різними, і дуже важливо, щоб вони були позитивними, адже не надто спортивна поведінка може негативно вплинути на твою репутацію.

Складається враження, що, зокрема в Японії, де нещодавно проходив останній чемпіонат світу з легкої атлетики, українців сприймають досить позитивно. Загалом, останнім часом Азія стала місцем проведення багатьох престижних змагань. Чи відчуваєте ви якесь особливе ставлення з їхнього боку?

Так, ці країни суттєво відрізняються від Європи, Америки та нас, адже мають зовсім іншу культуру та унікальне сприйняття світу. Вони, можливо, більш закриті у своїх медіа-просторах. Наприклад, трансляція чемпіонату світу на токійському телеканалі кардинально відрізнялась від наших показів міжнародних змагань. Спосіб подачі інформації та візуалізації був зовсім іншим. Це дуже захоплююче, адже відображає різноманітність культур.

І в цій країні, як і в будь-якому іншому куточку світу, є справжні фанати, які живуть спортом. Вони віддано підтримують свої команди, активно відвідують всі змагання та з великим ентузіазмом вболівають. Серед їхніх захоплень — колекціонування номерів, автографів та фотографій, тому часто підходять до спортсменів після матчів. Це справжні пристрасні вболівальники, які формують особливу спільноту, що існує в різних країнах. Хотілося б, щоб в Україні ця культура також розвивалася і набирала популярності. Ці фанати не вагаються дарувати символічні подарунки, демонструючи свою підтримку.

Коли я вперше завітала до Токіо, мені подарували картину або ж створили брелок з моїм зображенням. Це було надзвичайно приємно! Така увага завжди радує. Звичайно, можливо, коли ти стаєш дуже відомим, це починає перетворюватися на надмірність, але на даному етапі мого життя я просто насолоджуюсь цим.

- В кінці минулого року ми з вами спілкувалися, і ви нічого не хотіли загадувати на майбутній сезон. Але стрибнули два метри, були за крок медалі чемпіонату світу. Це було повернення?

- Так, у мене не було чіткого плану, я просто почала щось робити. Зараз так само: сезон закінчився, був маленький відпочинок, коли відчула, що я вже готова повертатись до тренування, повернулася. Зараз вже повноцінно тренуюсь. Але через те, що хочеться відбудувати й відшліфувати деякі моменти технічні і фізичні, я не знаю, скільки це займе часу і чи буду я готова повноцінно на зимовий сезон.

Якщо відчую, що клас, я готова, то буду виходити в зимовий сезон. Якщо буду відчувати, що потрібно трошки більше часу, можливо, буду вже більше фокусуватися на літо. Будемо дивитися. В спорті важко загадувати. Звичайно, ми робимо якісь нариси на майбутнє, але будемо дивитися, як буде все це відбуватися в плані підготовки. Бо завжди є над чим працювати і скільки би ти років не займався, завжди є виклики, щоб себе удосконалювати.

Попередній сезон видався доволі екстремальним. Знімки, на яких ви повністю промоклі під проливним дощем, вибираєтеся з калюжі на маті, напевно, облетіли всю планету. Дощ лив не лише на чемпіонаті світу, а й під час "Діамантової ліги". Якою була складність демонструвати результати в таких умовах? І які найважчі обставини вам довелося пережити під час змагань?

Це ситуація, коли ти тривалий час займаєшся виступами і вважаєш себе досвідченим, ніби вже все пережив. Але життя завжди готове здивувати. Дуже здорово, що воно підкидає нові виклики, які відкривають нові горизонти. Це був цікавий досвід, і важливо вміти з ним справлятися. Тобто, наскільки ти зміг реалізувати свої можливості в цих умовах.

І бачите, до чемпіонату світу в нас була можливість пострибати під водою у Швейцарії (посміхається). І в Токіо теж почався дощ. Хоча всі готувалися до спеки і думали, що буде дуже гаряче, тому що у чоловічій висоті за пару днів до цього було надзвичайно спекотно. Вони казали, плавилися там просто, наче пластилін, прикладали лід всюди, де тільки можна. Було дуже важко.

Під час наших змагань несподівано почався дощ. Ніхто не може передбачити, що станеться, тому важливо бути готовим до будь-яких ситуацій, адже це спорт. Саме в цьому його привабливість.

Яка ваша думка щодо впливу цієї зливи на ваш результат?

- Ви знаєте, от важко сказати. Навіть, коли зробили паузу під час дощу, а її робили пару разів, я навіть не розуміла, скільки часу перебувала в секторі. І тільки потім, коли я вже повернулася додому, мені сказали: а ви там півтори години сиділи, перечікували цю паузу. Я кажу: "Що серйозно?" У той момент я про це не думала, а вирішувала проблему вже по ходу ситуації.

Отже, безумовно, це мало вплив, але саме в цьому і полягає суть спорту: на тебе можуть впливати різноманітні обставини. Наприклад, може піти дощ, хтось може не виспатися, хтось запізнитися на змагання, а у когось можуть виникнути болі. Це ті фактори, які завжди здатні вплинути на результат.

Тому, коли ви бачите спортсмена в будь-якому виді спорту, треба завжди думати заради цікавості: він готувався, приїхав, чи все у нього там добре, чи посварився з кимось з родини. Все може бути. І це цікаво, бо спортсмен має все це залишити за межами стадіону, залу, татамі тощо. І виходити й робити свою справу. Чемпіон визначається за тих обставин, які є зараз - в цей день і цей час.

Зрозуміло, але українські вболівальники з нетерпінням чекали можливості знову побачити двох наших висотниць на одному п'єдесталі на престижних змаганнях. Ви справді важко відновлювались після коронавірусу, і всім хотілося, щоб цей сезон завершився на медальній ноті чемпіонату світу. Особливо прикро, що без нагороди ви залишились лише через одну зайву спробу, здається.

- Звичайно. Але, знаєте, ми хочемо, щоб наш шлях був рівний, а Божий план він трошки інший - ось такий. Іноді ми не розуміємо, для чого нам ці випробування. Але вони точно працюють в плюс. Просто треба віддатися життю і такий: окей, я роблю все можливе і сьогодні так. Тобто в будь-якому випадку знаходити плюс. Навіть поразки в плюс. Просто треба вміти це все правильно аналізувати.

Але чи вплинули на вас ці два метри під час "Діамантової ліги" в Цюриху?

- Мене більше надихнуло, коли я вперше за ці роки стрибнула 198. І тоді я зрозуміла, що це вже таке повернення на той рівень, на який відчувала, що маю повернутись. А 198 і 2 метри - це вже дуже високо, тому в принципі стабільно воно вийшло по сезону.

Ці пару сантиметрів на цих висотах - вже один рівень, можна вважати. Тому я просто відчувала, що можу їх стрибнути. І прикольно, що це вдалось і вже записано у протоколі.