Схилимо голови. Він полетів до побратимів, в оточений ворогом Маріуполь

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Олександра Гряника, фаната київських "Динамо" і "Сокола", який став на оборону України в лавах "Азова" ще в 2016-му, демобілізувався в січні 2022-го, але відновив боротьбу з перших днів повномасштабного вторгнення. Після того, як наші воїни відбили у москалів Київ, Сашко був один із тих відчайдух, які погодилися "взяти квиток в один кінець" - полетіли на гелікоптері на підмогу побратимам в уже оточений ворогом Маріуполь. Загинув воїн рівно три роки тому 28-річним, 8 травня 2022-го, на території "Азовсталі", за тиждень до того, як оточені на заводі воїни отримали наказ від вищого політичного керівництва "зберегти життя".

Мабуть, багатьом траплялося в соцмережех відео з хлопцем, який зі сльозами на очах попрощався з батьками і відбув на війну. Цей хлопець - Олександр Гряник. Навпроти зупинки, на якій він, як виявилося, в останнє обійняв тата й маму, нині височіє мурал з його зображенням. А ми згадаємо його життєву історію.

Олександр Гряник народився 8 січня 1994 року в Києві. Навчався Сашко в столичній школі №298, після чого здобував освіту на факультеті мiжнародної економiки i менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, який закінчив у 2014 році.

Завдяки батькові Сергію Грянику, який народився на Луганщині, але разом із мамою виховав сина великим патріотом України, футбол з'явився в житті маленького Сашка в ранньому віці. Тато прагнув зробити із сина гравця на більш-менш серйозному рівні, і щовечора брав його після роботи на ґрунтові поля оболонської "Чайки", де бігали до темноти. Хлопець обожнював футбол і на канікулах з самого ранку пропадав на майданчиках рідного району.

Водночас Олександр ще малим почав відвідувати матчі чемпіонату та єврокубків за участі київського "Динамо". В 13 вперше опинився на виїзному секторі, але не на динамівському. Батько повіз сина відвідати бабусю до Луганська, куди в цей час приїхав "Дніпро". Підліток вмовив батька поїхати на цю гру та навіть відпросився на гостьовий сектор. Потім розповідав, що дніпряни дякували малому, який приїхав підтримати їхній клуб у футболці киян, навіть не дивлячись на те, що одразу зізнався - гостював у бабусі, а звідти до стадіону відстань всього 35 км.

Трохи згодом настала пора самостійних виїздів та участь у довколофутбольному житті ультрас "Динамо". Вдома батьки швидко помітили капу та бинти, але Сашко жодних подробиць не розповідав. Також Сашко підтримував споріднений з головним столичним футбольним клубом хокейний "Сокіл".

Власне, в фанатському русі Грян намагався брати участь постійно, навіть перебуваючи у війську. Ось це фото зроблене 20 вересня 2021-го в роздягальні "Сокола", який щойно завершив матч чемпіонату України в Маріуполі. Поряд з Mariupol Ice Center знаходилася база "Азову", тому хлопці, серед яких було чимало прихильників киян, не втратили нагоди підтримати рідну команду.

Коли почалася Революція Гідності, Олександр став її активним учасником від самого початку, був на Майдані під час усіх головних подій тих днів. Особливо вплинула на нього новина про вбивство білоруса Михайла Жизневського. З початком російської агресії на Сході Сашко неодноразово збирався піти на фронт, але родина та друзі вмовляли спершу завершити навчання. Рідні згадують, що юнак часто корив себе за те, що не пішов воювати в 2014 році, разом з багатьма знайомими з фанатського середовища. Протягом наступних двох років Гряник проходив військовий вишкіл, а в 2016-му пройшов курс молодого бійця та долучився до складу полку "Азов".

Наступні шість років Грян прослужив в Урзуфі під Маріуполем, був старшим кулеметником на першій лінії, але рідним та друзям розповідав вкрай небагато. Сестра Анастасія згадує в інтерв'ю "Новинарні", що нічого не знала про те, що брат служить в "Азові". За її словами, той постійно заспокоював родину та не хотів травмувати подробицями.

Анастасія говорила Сашкові, що варто полишити службу і знайти час пожити для себе. Плани на цивільне життя в Олександра справді були чималі. Страшенно полюбляючи гори, він неодноразово ходив на вершини в Україні та закордоном. Одного разу навіть поїхав до знайомої в Мексику, а там не знаючи мови - автостопом у джунглі. Сашко підкорив висоту 5100 метрів, діставшись діючого вулкану. Там зняв відео у кольорах "Динамо". Мріяв хлопець піднятися на Еверест.

Звільнитися з "Азову" Олександр вирішив наприкінці січня 2022 року. Не ставши продовжувати контракт, він поїхав на три тижні у Карпати, аби подумати над майбутнім. Пропрацювавши в прес-службі полку, для якої знімав фото та відео, мав багато вражень та ідей, хотів написати книгу.

Але період спокою був недовгим. 24 лютого москалі розпочали повномасштабне вторгнення. Олександр взяв ще не розібраний наплічник, попрощався з батьками, вже знаючи, що саме буде робити. Він намагався зв'язатися зі своїм колишнім командиром, та не отримавши відповіді, долучився до однієї зі столичних ТрО, де на той момент зібралися багато людей з фанатських секторів і був задіяний у тривалій обороні Києва. Грян брав участь у важких боях в Бучі, Ірпені та Гостомелі.

Разом з тим, беручи участь у відбитті ворожого наступу на столицю, Олександр прагнув приєднатися до своїх побратимів у Маріуполі. Тож коли небезпека захоплення Києва минула і з'явилася нагода летіти гвинтокрилами в окуповане місто на Азові, Сашко одразу відгукнувся одним з перших добровольців.

Грян летів одним з гвинтокрилів, якому вдалося потрапити в оточений Маріуполь. Прорвавшись у місто, Олександр майже одразу втратив найкращого друга, а сам отримав поранення. Ось на цьому фото, яке сьогодні вночі опублікував тато воїна, Сашко - у перший день після прильоту. В цей же день він отримав поранення у в стегно та руку в наслідок танкової атаки. Він сидить з уламком від снаряду у нозі, але посміхається, не дивлячись на біль.

Враховуючи брак медикаментів та чистої води, рани почали підгнивати, але Грян відмовився від можливої евакуації, віддавши свій шанс на спасіння цивільній людині.

Родині Олександр востаннє зателефонував родині 7 травня, кожному сказав, що любить. "Вже тепер розумію, що він прощався", - зі щемом у голосі каже тато.

Наступного дня Грян з кількома десятками воїнів загинув внаслідок влучання ворожої бомби в бункер із захисниками міста. До початку виходу з "Азовсталі" лишалося 8 днів.

Батьки, які з початком повномасштабної війни виїхали до доньки на Кіпр, про загибель сина дізналися наступного дня випадково, листаючи стрічку в соцмережах.

Вісім місяців після загибелі батьки безнадійно намагалися знайти тіло Сашка. "Ми розуміли, що дитини не вернеш, але не могли заспокоїтися, поки його не поховаємо, - каже мама воїна Ольга Гряник. - Може, це пролунає страшно, але ми зраділи, коли з'явилася звістка, що знайдені рештки хребта Сашка і ДНК-експертиза підтвердила, що то частина тіла нашого сина".

14 січня 2023 року прах Олександра відспівали в Михайлівському золотоверхому соборі і пізніше поховали в колумбарії на Лукʼянівському цвинтарі Києва.

В пам'ять про сина, естафету з підкорення гірських вершин перейняв його батько. Він двічі підіймався на улюблені вершини Гряна на Кіпрі, потім підкорив карпатські гори включно з Говерлою.

З літа 2023-го батьки героя Сергій і Ольга Гряники за підтримки друзів і волонтерських організацій проводять футбольні турніри в пам'ять про сина - взимку до дня народження, влітку - до дня загибелі. 7 червня має відбутися вже п'ятий Кубок нескорених на честь Гряна.

Цьогоріч у січні вулицю Озерну в Оболонському районі столиці, в якому виріс Сашко, переіменували іменем Олександра Гряника. Ще раніше ультрас "Динамо" створили на стіні будинку на вулиці Північній, де живуть батьки Героя, мурал на його честь.