Від Іштояна до Оганесяна: символічна збірна зірок Арарата

До 90-річчя знакового вірменського клубу блогер Sport.ua згадує його найвидатніших гравців

Від 10 травня 1935 р. веде свою історію найпопулярніший футбольний клуб Вірменії, який моє покоління знає під назвою "Арарат". Чи коректне слово "колись" перед "найпопулярніший"? Може, й так. Проте, хай там як, а в 1970-ті провідний вірменський колектив був неабиякою потугою, здобував союзне чемпіонство, двічі вигравав союзний Кубок, виплекав цілу плеяду майстрів європейського класу. Пам'ятаю, серед моїх однокласників побутував вислів "як гора" на позначення чогось надто потужного. Чи не футбольний "Арарат" послугував тому прототипом?

Сміховинку про успіх "Арарата", для якого потрібні Мунтян, Поркуян і ще 9 киян, певно, чули всі, хто цікавиться футболом уже тривалий час. А от про іншу присмішку, що, мовляв, для перемог вірменського колективу потрібні Коваленко, Бондаренко й ще 9 гравців із прізвищами, що закінчуються на -енко, відомо менше. Прецінь у кожному жарті... Хай там як а й гравці з українськими прізвищами вписали свої імена в історію "Арарата". Згадуємо...

Шлях до чемпіонства почався з... Блохіна

Воротар: Альоша Абрамян (1945-2018)

Чемпіон СРСР 1973 р. відзначався неабиякою надійністю, адже відіграв на нуль заледве чи не півтори сотні матчів у складі "Арарата". У першій половині 1970-х кількість сухих матчів чемпіонату 5 сезонів поспіль виражалася в Абрамяна двозначним числом. А в оповитому легендами сезоні-73 Альоша залишав свої ворота в недоторканності в 14-ти іграх із 26-ти, в яких брав участь. Хоча сам той чемпіонат для єреванської команди назагал і для Абрамяна зокрема почався з пропущеного від Олега Блохіна гола: в першому матчі сезону на стадіоні "Раздан" уже на 6-й хвилині 20-річний форвард київського "Динамо" якнайефективніше використав передачу Анатолія Пузача й змусив засумувати 64-тисячну авдиторію. По тому, щоправда, "Арарат" забив тричі, вигравши, зрештою, той матч. Альоша спершу ходив на гімнастику, баскетбол, волейбол, згодом, коли перемкнувся на футбол, то був нападником. І, зрештою, знайшов себе у воротах. Як зізнавався згодом, сягнути вершин воротарського мистецтва йому дуже допомогли заняття волейболом, звідси й стрибки, й спритність, що дуже важливо для голкіпера. Ну, й багатьом запам'ятався сейв Абрамяна у фіналі Кубка СРСР-73 проти киян, коли він зреагував на удар Олега Блохіна після виходу віч-на-віч.

Проти Леоніда Буряка, Герда Мюллера й Дієго Марадони

Захисники: Норік Месропян (народився в 1946 р.), Александр Коваленко (1943-2002), Армен Саркісян (народився в 1953 р.), Ашот Хачатрян (народився в 1959 р.)

Ліворуч у захисті - 3-й гравець в історії "Арарата" за кількістю проведених матчів Норік Месропян. У сезоні-73 він відзначився асистом у феєричній грі проти "Спартака", яку вірменський клуб виграв із рахунком 3:1. Той матч запам'ятався й тим, що в одному з епізодів гарячі вірмени, незадоволені діями харківського арбітра Юрія Сергієнка, відірвали з його форми емблему арбітра (мовляв, не гідний носити її). Зрештою, повернув її кіпер Альоша Абрамян, гра продовжилася, а "Арарат" звитяжив. В уже згадуваному кубковому фіналі-73 Месропян привіз пенальті, налетівши на Леоніда Буряка. Одразу після цього просто на полі на нього нагримав Александр Коваленко, а згодом люди, впізнаючи Месропяна на вулицях Єревана, казали: "А, то той Норік, який привіз пенальті...".

Назагал Месропян вирізнявся чистою грою, жодної червоної картки за всю кар'єру, та й жовтих - мінімум: щоб перелічити їх кількість за трохи менш як 400 матчів у складі флагмана вірменського футболу, вистачить пальців однієї руки. Важливим гравцем центру оборони був Александр Коваленко. Уродженець Свердловської області, він із 17 років жив у Вірменії, товариші по команді згадували, що вірменську мову Коваленко вивчив миттєво, одразу перейняв і місцеві традиції, стилістику поведінки та спілкування. В 2-й половині 1960-х він чимало, як для гравця свого амплуа, забивав. Що цікаво, спеціалізувався на московських клубах: розписався о тій добі у воротах усієї п'ятірки столичних команд. Прикметно й те, що на київський матч проти "Динамо" у 1973 р. (90 000 глядачів відвідало ту гру!) Коваленко вивів "Арарат" із капітанською пов'язкою. А згодом на стадіоні "Раздан" було встановлено пам'ятну табличку: "Перший гол в історії стадіону "Раздан" забив Александр Коваленко". Це трапилося в 1971 р. в матчі-відкритті арени, постраждав алма-атинський "Кайрат".

Інший центрдеф Армен Саркісян більше уваги приділяв основним обов'язкам, меншою мірою виявляв свої таланти в креативі. В союзних чемпіонатах забив лише 1 гол: у 1975 р. відкрив рахунок у домашньому матчі зі "Спартаком". А в чемпіонському сезоні-73 Армен став володарем призу журналу "Смена" як кращий дебютант. Коли "Арарат" грав удома в Кубку чемпіонів проти "Баварії", то Саркісян зміг стримати самого Герда Мюллера. Той після гри в інтерв'ю радянській пресі висловив купу компліментів на адресу Армена. Вже в 1990-ті Саркісян деякий час стояв на чолі Федерації футболу Вірменії.

Праворуч у захисті - представник більш молодого покоління 2-й гравець в історії клубу за кількістю проведених матчів Ашот Хачатрян. Він дебютував у складі "Арарата" в половині 1970-х, а закінчив грати за цей клуб на початку 1990-х. Паралельно здобув дві вищі освіти: на філологічному факультеті педінституту й економічну - в інституті народного господарства. Чіпкий, непоступливий оборонець, свого часу він опікав Дієго Марадону в фіналі молодіжного чемпіонату світу. Зібрав, до речі, непогану колекцію медалей різного ґатунку на юнацьких і молодіжних світових і континентальних чемпіонатах (зрівнятися з ним у цьому міг хіба що українець Ярослав Думанський). У 1980 р. відзначився голом у ворота чемпіона - київського "Динамо": всі сили вклав у прохід від свого штрафного майданчика до воріт динамівців.

У сезоні-87 Хачатрян вистрілив трьома дублями: по два рази розписався у воротах ЦСКА, тбіліського "Динамо" та "Спартака". Цікаво, що голи грузинам і спартаківцям (двічі - в правий від Ріната Дасаєва нижній кут) Ашот забивав із пенальті. Всі ці матчі - проти принципових суперників - виявилися, зрештою, переможними для вірменського клубу. Й у всіх них Хачатрян виходив на поле з капітанською пов'язкою. З негативного боку для Хачатряна й із позитивного для нас запам'яталися дві нищівні поразки вірменського клубу в матчах проти київського "Динамо" з рахунком 0:7. Трапилися вони в аж ніяк не найуспішніші для динамівців сезони: 1984 й 1987. В обох матчах брав участь Ашот і зіграв украй невдало: в першому разі його замінили за рахунку 0:6, у другому дістав попередження (до речі, тоді, в 1987-му він був єдиним у складі гостей майстром спорту міжнародного класу, інші були в кращому разі майстрами спорту).

"Найбільш український вірменин"

Півзахисники: Сергій Бондаренко (народився в 1948 р.), Ніколай Казарян (1947-2023), Хорен Оганесян (народився в 1955 р.), Бабкен Мелікян (народився в 1960 р.)

Опорника Сергія Бондаренка називали "найбільш українським вірменином". Саме він, уродженець Сум (у 4-річному віці переїхав із родиною до Єревана), є рекордсменом "Арарата" за кількістю проведених матчів. "Без "Арарата" я не уявляю свого життя", - зізнався Сергій Миколайович через роки після закінчення ігрової кар'єри. Прикметно, що обидва свої м'ячі в Кубку СРСР Бондаренко забив у ворота бакинського "Нефтчі" (чи був у єреванської команди принциповіший суперник!). Наприкінці 1970-х вряди-годи Бондаренко виходив на поле з капітанською пов'язкою. Незрідка й забивав, однак, що цікаво, жодного разу не відзначився голом у ранзі капітана команди.

Від влучних ударів лівого вінгера Ніколая Казаряна свого часу настраждався швейцарський "Грассхоппер". Упродовж 2-матчевого протистояння в Кубку УЄФА Казарян забив у ворота "коників" 3 голи. Зокрема в гостях під час швидкої контратаки Казарян використав пас Аркадія Андріасяна й, обігравши оборонця, не схибив, а в домашньому матчі обидва голи Ніколай провів ударами головою.

Хорен Оганесян - головна зірка "Арарата" другої половини 1970-х - першої половини 1980-х. Атакувальний півзахисник із вишуканою технікою вмів взяти на себе відповідальність, ухваливши нестандартне рішення на полі, загнати опонентів до глухого кута нерозуміння. Зчаста результатом нешаблонних дій Оганесяна ставали забиті голи, кількість яких у його кар'єрі впевнено зайшла на другу сотню. Мав певний стосунок до завоювання єреванцями союзного Кубка в 1975-му: виходив на поле в матчах ранніх етапів, зокрема й в упертому двобої зі львівськими "Карпатами", який вірмени виграли лише в тривалій серії пенальті. На фінал проти "Зорі" Оганесян був заявлений, але на поле так і не вийшов. У тому самому 1975-му Хорен відзначився дублем у пам'ятному матчі Кубка кубків проти кіпрського "Анортосіса", який "Арарат" виграв із рекордним рахунком 9:0. У 1980 р., будучи капітаном команди, відзначився голом (влучний і потужний удар здалеку) та асистом у домашньому матчі проти "Динамо", а кілька днів по тому забив і "Карпатам". Щоправда, вже був без капітанської пов'язки, а львів'яни, на відміну від киян, здолали опір вірменської команди - 3:1.

Зіставну з Оганесяном кількість матчів у складі "Арарата" зіграв Бабкен Мелікян. Забивав він менше за Хорена Георгійовича, грав також частіше під нападниками, але коли-не-коли й на правому фланзі. Серед пам'ятних гольових здобутків Бабкена Людвиговича - гол "Спартаку" в чемпіонському для червоно-білих сезоні-79 (єреванці вдома, до речі, виграли - 2:0). У 1980 р. два матчі поспіль він завдавав прикростей українським клубам: спершу на рахунку Мелікяна гол у виїзному матчі проти "Чорноморця", а надалі - дубль у Донецьку. В 1982-му Мелікян взяв одногольову участь у погромі одеської команди (6:1) в Єревані. Сезон-83 єреванці розпочали з домашньої перемоги над київським "Динамо" - 2:1. А відзначалися голами якраз Оганесян і Мелікян. Прикметно, що в чемпіонаті-83 Бабкен забивав небагато, але винятково українським командам: крім киян, постраждали ще "Металіст" і "Чорноморець" (тоді, до слова, напрочуд файний гол вийшов у Оганесяна: після флангової подачі Назара Петросяна лідер "Арарата" влучно пробив зльоту лівою).

Нападники: Левон Іштоян (народився в 1947 р.), Едуард Маркаров (народився в 1942 р.)

"Іштояна бачить, може ось так торкнутися...", - казав герой Фрунзика Мкртчяна в культовому фільмі "Міміно", підкреслюючи статусність жінки. Подейкують, що в сценарії того не було, це - імпровізація самого актора. Найкращим своїм матчем Левон Арутюнович цілком слушно вважає фінал Кубка-73 проти киян. Його дубль (спершу виявився найспритнішим біля воріт "Динамо" і з лінії воротарського не схибив, а в додатковий час влучно пробив лівою вже з лінії штрафного майданчика) перевернув гру догори дриґом. Й "Арарат", зрештою, здобув свій перший союзний Кубок.

А влучний удар Едуарда Маркарова у ворота "Зорі" в 1975 р. приніс "Арарату" другий союзний Кубок. І знову вірменська команда здобула вольову звитягу у фіналі над українським клубом. Зазначу, що на заключних стадіях Кубка СРСР 1973 р. єреванці долали опір саме українських колективів. У чвертьфіналі голи Іштояна та Маркарова забезпечили перемогу над "Зорею", а в півфіналі голи Маркарова принесли мінімальні звитяги над

"Дніпром" удома та на виїзді. Чи були ті ігри проти клубу із закритого для іноземців українського міста із заздалегідь визначеним результатом - інше питання. У матчі-скудето 1973 р. проти "Зеніта" Маркаров забив двічі: спершу головою після подачі Назара Петросяна, а надалі - переможний гол - лівою ногою, краще за всіх зорієнтувавшись у штрафному майданчику. По закінченні того матчу стадіон "Раздан" запалав силою-силенною факелів (пам'ятаю, в одному з вірменських художніх фільмів ішлося про бабцю, підкреслили поважний вік якої саме згадуванням про її участь у факельній ході з нагоди чемпіонства "Арарата" в 1973-му). Ну, й як забути цілих 5 голів Маркарова в уже згадуваному матчі проти "Анортосіса" в Кубку кубків! Жоден інший радянський бомбардир не міг похизуватися такою результативністю в одному матчі єврокубків! Надто ефектним вийшов 5-й за ліком гол Едуарда Артемовича - п'ятою.

***

Про сьогодення "Арарата" в символічній збірній всечасся годі й казати: клуб із легендарною назвою аж ніяк не є законодавцем футбольної моди навіть у Вірменії. Середня відвідуваність домашніх матчів "Арарата" у більш як 56 000 глядачів у чемпіонському 1973-му різко контрастує з менш як тисячними показниками поточного століття. Нинішній "Арарат" збагатився на прізвисько "білі орли", але політ у них невисокий, від колишніх вершин - ген-ген.

Матчі мундіалю-2018, який відбувався на болотах, дивився на великому екрані в холі єгипетського готелю в численній багатонаціональній компанії. Серед туристичного вболівальницького різнобарв'я виокремлювалися вірмени: батько років 35-ти й син - учень молодших класів. Представник більш старшого покоління вболівав за росію, а його нащадок - проти росії. Ще подумалося: може, й буде майбуття у вірменського футболу (й не лише в нього), якщо дітлахи так правильно все розуміють...