Від спадщини Лобановського до сучасності Піхальонка: унікальний склад футболістів, що представляє два видатних клуби.
"Непереможна битва, що триває з давніх часів" - такий вислів я натрапив у одному з анонсів українського "класико". Схоже, що молоді автори не зовсім усвідомлюють, що дружні нічиї (3:3 - досить популярний рахунок) та обмін гравцями між Києвом і Донецьком у зворотному напрямку стали частиною футбольної хроніки. Адже колись переходи футболістів з біло-синіх до помаранчево-чорних не супроводжувалися образами від фанатів. На трибунах Донецька та на відомому териконі із задоволенням сприймали новини про те, як кияни забивали голи московським командам. Тож, які з найвідоміших футбольних зірок продемонстрували свої вміння, виступаючи у формах цих двох сучасних суперників?
Представник відомої воротарської династії впевнено захищав ворота "Шахтаря" під час важливої перемоги "гірників" над киянами з рахунком 1:0, коли єдиний гол забив Віталій Старухін. Цей матч відбувся в Донецьку в рамках "срібного" сезону 1979 року для команди в помаранчево-чорних кольорах. Варто зазначити, що після цієї перемоги "Шахтар" піднявся на першу позицію в турнірній таблиці. Віктор Чанов-молодший здобував Кубок СРСР як у складі "Шахтаря", так і "Динамо". Цікаво, що свій дебют за "Динамо" в Донецьку проти "Шахтаря" він провів у травні 1982 року, одразу після того, як кияни завоювали союзний Кубок, вигравши фінал у московських автозаводців. Новий голкіпер киян зумів утримати свої ворота в недоторканості. З нагоди тріумфу в Кубку команду "Динамо" вітали в Донецьку квітами та тортом. Сам матч завершився безгольовою нічиєю, де Чанов знову продемонстрував свої навички, зробивши вражаючий сейв після удару Володимира Роговського у завершальні хвилини гри. Цікаво, що Чанов брав участь у двох поєдинках "Динамо" та "Шахтаря" в боротьбі за Кубок у 1980-х: спочатку в складі "гірників", де програв серію пенальті киянину Юрію Роменському, а потім, вже у складі "Динамо", де переміг у серії пенальті у донеччанина Володимира Гаврилова, при цьому лише Сергій Морозов зміг забити Чанову, тоді як Віктор Грачов не реалізував свій шанс.
В рамках київського гранда Віктор Вікторович три рази ставав чемпіоном України та завоював Кубок Кубків, продемонструвавши впевнену гру у фіналі проти мадридського "Атлетіко".
На лівому фланзі оборони за "Динамо" виступав Віктор Кондратов, який залишив помітний слід в історії клубу. Особливо запам'ятався його вирішальний гол у виїзному поєдинку Кубка УЄФА 1973 року проти норвезького "Фредрикстада". Уже на початку матчу кияни провели швидку контратаку: Володимир Веремєєв, майстерно обігравши кількох суперників, виконав чудовий діагональний пас, що вивів Кондратова на вигідну позицію. Віктор Іванович ще раз успішно обійшов захисника і потужно вдарив по воротах. У "Шахтарі" Кондратов також досягнув успіху, здобувши Кубок СРСР та неодноразово отримуючи медалі союзного чемпіонату, серед яких були й "золоті". У 1977 році він забив вирішальний гол у матчі "гірників" проти "Арарата".
Звертаючи увагу на початковий етап футбольної кар'єри Анатолія Конькова, який припав на кінець 1960-х – початок 1970-х років, можна відзначити, що він, граючи за "Шахтар", часто потрапляв до стартового складу під час зустрічей із "Динамо". Проте не завжди залишався на полі до завершення матчу. Після його заміни кияни, як правило, знаходили можливість забити у ворота "гірників", тоді як під час його гри динамівці не завжди могли реалізувати свої нагоди. Цікаво, що у 1970 році, виступаючи за "Шахтар", Коньков здійснив вражаючу серію з трьох матчів, в яких зміг забити гол, незважаючи на свою позицію захисника!
У 1975 році Анатолій Коньков вперше вийшов на поле в матчі "Динамо" проти "Шахтаря", де кияни здобули перемогу з рахунком 3:1 у Києві. Ця гра в Донецьку відбулася незабаром після того, як команда Валерія Лобановського та Олега Базилевича святкувала виїзну перемогу над "Баварією" в першому матчі за Суперкубок УЄФА. Тоді кияни отримали теплий прийом у шахтарській столиці, а вболівальники гучно скандували "Мо-лод-ці", але зараз ці спогади здаються наче з іншого світу. Проте Коньков не може вважати цю гру успішною для себе: він допустив кілька помилок, отримав жовту картку і був замінений на 65-й хвилині на Олександра Бойка. Цікаво, що після його виходу з гри "Динамо" заграло більш активно, а Олег Блохін забив вирішальний гол.
У складі київського "Динамо" Коньков запам'ятався своєю пам'ятною результативною атакою в матчі проти "Олімпіакоса" в рамках Кубка чемпіонів. Він скористався невдалим ударом головою захисника "Олі", який фактично подарував йому гольовий момент. Коньков, вразивши ворота суперника лівою ногою, обійшов голкіпера і забив м'яч у сітку. Усі свої титули, серед яких чотири чемпіонства СРСР, володіння союзним Кубком, а також Кубок Кубків і Суперкубок УЄФА, він здобув саме в складі "Динамо".
Василь Євсєєв виступав за "Шахтар" після того, як завершив свій етап кар'єри в "Динамо", де здобув 2 чемпіонства, 2 Кубки Союзу та Кубок Кубків, в якому він відіграв повний матч вдома проти "Університаті". Загалом, він зіграв приблизно однакову кількість ігор у складі обох клубів. Свій перший матч проти "Шахтаря" у формі "Динамо" він провів у сезоні 1983 року, і виступив досить успішно. Зокрема, преса зазначала, що під час київської гри Василь зміг нейтралізувати Віктора Грачова та Михайла Соколовського. У фіналі Кубка СРСР 1985 року, який завершився перемогою "Динамо" над "Шахтарем", Євсєєв вийшов на поле на 88-й хвилині замість Павла Яковенка, що допомогло стримати фінальний натиск суперника. У 1988 році Василь вже виступав за "Шахтар" у матчі проти "Динамо". У Києві він, хоча й отримав жовту картку, підтримав свою нову команду в обороні від атак господарів, зокрема, від дуету нападників Протасова та Бєланова. Цікаво, що Василь брав участь у двох матчах між "Динамо" та "Шахтарем", які закінчилися з рахунком 3:3: один раз у складі біло-синіх, а інший раз у помаранчево-чорній формі.
Олександр Піхальонок провів значну кількість матчів у складі "Шахтаря" U-19 під час того пам'ятного сезону, коли молодіжна команда дійшла до фіналу Юнацької ліги УЄФА. Він був активним учасником чвертьфінальної гри проти "Бенфіки", зігравши весь матч, включно з додатковим часом. Крім того, він відзначився голом у півфіналі з "Андерлехтом" та фінальному матчі проти "Челсі". Наразі Піхальонок показує чудову форму у "Динамо", де успішно стартував новий сезон, забиваючи як у єврокубках, так і на внутрішній арені. Особливо вразив його неймовірний гол у першій половині сезону проти "Ворскли", коли він відзначився ударом з практично середини поля. Хоча його основна позиція — центр півзахисту, я б обрав Піхальонка на лівий фланг у символічній команді, оскільки як лівша, він з легкістю може реалізувати свої здібності і на цій позиції.
Юрій Ванкевич зіграв ключову роль у чемпіонському сезоні 1968 року, виступаючи за "Динамо" в кількох вирішальних поєдинках. Особливо варто підкреслити його 90-хвилинну гру в домашньому матчі проти московського "Динамо", де команда здобула перемогу з рахунком 2:0, а також його виступ у виїзному поєдинку проти "Локомотива". У 1969 році його участь у іграх була обмеженою, але вже в наступному році ситуація змінилася. Зокрема, у травні та червні він показав вражаючу гру, активно сприяючи всім виїзним перемогам киян цього періоду, зокрема в матчах проти "Зорі", "Зеніту" та мінського "Динамо".
Кольори "Шахтаря" захищав уже в половині 1970-х. У Ванкевича вийшло забити у ворота рідного клубу, будучи гравцем "Шахтаря", в 1975 р. (що само собою вже тягне на визначне досягнення): в київському матчі підсолодив гіркоту поразки, пошивши в дурні чотирьох оборонців "Динамо". Того пам'ятного для українського футболу сезону Юрій Іванович здобув "срібло" як гравець донецького клубу.
Наприкінці 1980-х Андрій Канчельскіс кількараз брав участь у київсько-донецькому протистоянні як гравець "Динамо". Спершу вийшов на заміну замість Івана Яремчука на початку 2-го тайму київського матчу (0:0), надалі вже з'явився у старті й провів на полі 76 хвилин (1:0 на користь динамівців). І провів весь матч у Донецьку, який приніс чергову нічию з рахунком 3:3. А в 1990 р. Канчельскіс уже грав у футболці "Шахтаря" проти "Динамо". Відіграв обидва матчі повністю: в Києві "гірники" поступилися 0:2, а в Донецьку було зафіксовано нічию 2:2. Нині ж Андрій Антанасович працює на болотах, на публіку вкрай обережно висловлюється про війну, не називаючи речі своїми іменами. Водночас зізнається, що в Україні в нього залишилася мати.
Атака цієї команди вражає своєю потужністю, ніби повертає нас у часи, коли популярною була схема 4-2-4. Валерій Лобановський і Олег Базилевич стали чемпіонами СРСР і володарями Кубка країни, виступаючи за "Динамо". У 1960 році вони брали участь у матчі проти "Шахтаря", з’явившись на полі в жовтих футболках та синіх шортах. На переповнених трибунах стадіону імені Хрущова, де зібралися 60 тисяч уболівальників, не раз лунали жарти про байдужість радянської влади до національних кольорів. Лобановський відіграв весь матч, тоді як Базилевич з’явився на полі тільки за 15 хвилин до завершення гри. Кияни святкували перемогу з рахунком 4:1, але жоден із них не зміг записати гол на свій рахунок. Цікаво, що Базилевич відзначився голом у футболці "Шахтаря" під час зустрічі з "Динамо" в 1967 році. Олег Петрович забив два голи: спочатку, після кутового від Лобановського, він виявився найспритнішим у штрафному майданчику киян, а наприкінці матчу, під час швидкої контратаки, вразив ворота хитрим ударом з лінії штрафного, м’яч влучив у штангу і потрапив у сітку. Фінальний рахунок був 2:1 на користь помаранчево-чорних. Спостерігачі відзначали запеклість боротьби, що іноді переходила в відверту грубість з обох сторін. Важливо зазначити, що Базилевич також забивав "гірникам", виступаючи за "Динамо". Наприклад, у 1965 році, під час матчу в Києві, він добив м’яч у ворота після удару Віталія Хмельницького в штангу. Ту гру кияни виграли з рахунком 3:1.
Сергій Ребров, виступаючи за "Шахтар" ще в епоху СРСР, запам'ятався своїми вражаючими голами в матчах проти "Динамо". У 1991 році, будучи молодим нападаючим, він зрівняв рахунок у поєдинку в Донецьку: після вдалої атаки Василя Євсєєва, Сергій точно пробив головою. Однак, в підсумку кияни змогли вирвати перемогу. На початку 1990-х, вже у складі "Динамо", Ребров також вражав ворота "Шахтаря". Наприклад, у сезоні 1996/97 він став героєм матчу на стадіоні "Шахтар", забивши вирішальний гол (3:1) після чудового пасу від Юрія Максимова. У тому ж сезоні в Києві Сергій вразив усіх своїм ударом через себе, ще раз забезпечивши "Динамо" перемогу з рахунком 3:1. Наступного року він вдало скористався блискучою передачею Юрія Калитвинцева, закріпивши домашню перемогу киян з переконливим рахунком 3:0. У сезоні 1998/99 Ребров знову вразив усіх, забивши елегантний гол в умовах 10-градусного морозу, відправивши м'яч за комірець голкіпера Андрія Кураєва, завдяки чому "Динамо" виграло 2:1. А в сезоні 2005/06 його точний удар лівою ногою після пасу Клебера приніс киянам виїзну перемогу в українському "класико". Ребров є дев'ятиразовим чемпіоном України та восьмиразовим володарем національного Кубка у складі "Динамо".
Жуніор Мораес однораз став чемпіоном нашої країни в складі "Динамо" й двічі як гравець "Шахтаря". Запам'ятався, звісно, його гол у біло-синій динамівській футболці в українському "класико" посеред грудня 2016 р.: на засніженому полі НСК "Олімпійський" на 1-й хвилині матчу (!) Мораес використав пас від Дерліса Гонсалеса, вийшов на ударну позицію та влучно пробив лівою. Та багатогольова перестрілка, зрештою, закінчилася на користь гірників: 4:3. А в листопаді 2018 р. на рахунку вже "гірника" Мораеса гол + асист у "класико" в домашньому для донеччан того сезону Харкові. Спершу "десятка" помаранчево-чорних скористався пасом Тайсона й із близької відстані спрямував м'яч у ворота киян. А на 5-й компенсованій до 2-го тайму хвилині Мораес віддав зручний пас Віктору Коваленку, який невідпорним ударом приніс звитягу "гірникам" - 2:1. Через рік Мораес забив киянам у столиці після передачі Манора Соломона. У листопаді 2020-го зробив свій внесок у погром киян (3:0), відкривши рахунок ударом головою після подачі Додо з правого флангу та невпевненої гри Руслана Нещерета на виході. Зайшов у пам'ять і не забитий Мораесом пенальті у ворота Дениса Бойка (вартовий київських воріт був на висоті!) за рахунку 0:0 уже в компенсований до 2-го тайму час навесні 2019-го й емоційна реакція на це голкіпера "Динамо".
Без сумніву, цей бразилець, який отримав український паспорт (цікаво, чи досі його має?), увійде в історію футболу як особистість, чий перехід з "Динамо" до "Шахтаря" став, напевно, найгучнішим скандалом у всій історії трансферів між київським та донецьким клубами. Негативна реакція фанатів "Динамо" на Мораеса викликала у мене спогади про ворожість до Леоніда Буряка, коли він у 1985 році вийшов на поле Республіканського стадіону у формі московського "Торпедо" для матчу проти динамівців. Хоча тоді обставини були зовсім іншими: Валерій Лобановський не розглядав досвідченого гравця як частину своєї команди. Натомість, наприкінці 2010-х Мораес ще мав можливість повернутися до Києва. Але, як кажуть, сталося те, що сталося...
Після того, як Донбас опинився під контролем російських військ, команда "Шахтар" переїхала до столиці України, і серед її складу залишається все менше футболістів, які не лише народилися, але й хоча б раз відвідали Донецьк. Інтерв'ю з представниками клубу, в яких звучать мрії про повернення до рідного міста, здаються мені дещо нещирими. Сучасні гравці "Шахтаря" навряд чи прагнуть жити або виступати в Донецьку. Проте, можливо, в їхніх словах про це більше відображається надія на закінчення війни та повернення рідних земель під український прапор. Зміни в складі двох провідних футбольних клубів України помітні навіть у юнацьких командах. Тепер багато молодих талантів можуть залишатися у своїх містах, обираючи варіанти, які не потребують переїзду. Проте для цих гравців матчі проти колишніх клубів залишаються особливо значущими. Особливо, коли такі зустрічі набувають статусу "класико", незалежно від віку учасників. Отже, ми з нетерпінням чекаємо на захоплюючу битву між лідерами українського футболу. Як нещодавно зазначали в касах НСК "Олімпійський" для тих, хто придбав квитки: "Приємного перегляду!"
