Місцевий князь у селі: як перетворити популярність і рекламу на проблеми та скандали.
Президент футбольного клубу Інгулець Петрове Олександр Поворознюк під час свіжого інтерв'ю влаштував словесну перепалку з журналістом. Як слушно зауважив мій колега, Поворознюк, ознайомившись з термінами "хайп" та "піар", так і не усвідомив, де закінчується одна межа і починається інша, перетворюючись на "проблему" та "ганьбу".
На мою думку, ця "футбольна" особистість завжди була яскравим комедійним героєм. Наше знайомство відбулося близько десятка років тому. Поворознюк вже встиг заснувати аматорську футбольну команду, яку спочатку називали Агрофірма П'ятихатська, а в 2015 році він змінив її назву на Інгулець. Всі його підлеглі ласкаво називали Олександра "Папа", і саме з цього прізвиська починалася його електронна адреса.
У мене з партнерами був проєкт, що стосувався вишиванок у стилі футбольних клубів. Ми розробляли унікальний дизайн та виготовляли оригінальні моделі вишиванок для київського Динамо, полтавської Ворскли та інших команд. Ці вишиванки успішно розповсюджувалися у фан-магазинах клубів. Ми також створили дизайн та виготовили серію футболок для Інгульця, які були придбані Поворознюком. За словами місцевих жителів, ці вишиванки деякий час роздавалися "фанам" команди перед домашніми матчами, а потім їх забирали прямо з трибун відразу після закінчення матчів, готуючись до наступного поєдинку.
У 2015 році я мав можливість запросити до Поворознюка олімпійського чемпіона Володимира Лютого. Легенда дніпровського футболу повернувся з Німеччини, перебуваючи в пошуках нових можливостей, і я вирішив трохи йому посприяти. На зустрічі вони мали обговорити можливості співпраці — зокрема, створення футбольної академії на основі клубу. Цю подію я досі добре пам'ятаю.
Коли я прибув на зустріч, виявилося, що Поворознюк ще не з'явився. Його телефон мовчав. Біля "президентського" кабінету вже зібралася черга місцевих жителів — судячи з усього, без схвалення "Папи" тут навіть найменші справи не вирішувалися. Я присів на лавці поруч із "офісом" і завів розмову з селянином, який сів поряд.
"Я займаюся роботою конюха," — розпочав свою історію чоловік. — "Що стосується моєї зарплати, то вона складає 2200 гривень, але на руки я отримую максимум 1600, оскільки мушу сплачувати аліменти."
Хід нашої розмови перервав приїзд "Папи" на джипі. "Олександре, як здоров'я?" -- трохи грубовато запитав я, розуміючи причину його ранкового запізнення. "Та трохи забухав вчора -- примирливим тоном відповів Поворознюк. -- Поїхали, покажу стадіон, який будую".
Ми прокотилися на його автомобілі по полю. "Витрати складають 17 мільйонів", -- з гордістю повідомив Олександр. Потім ми вирушили до його "президентського" офісу. 53-річний Лютого звертався до 44-річного "Папи" на "ти". "Володя, для мене немає авторитетів у цьому світі", -- з цих слів розпочалася їхня ділова бесіда.
Невдовзі після своєї поїздки Поворознюк зателефонував мені з проханням обговорити з Анатолієм Дем'яненком і Олегом Протасовим можливість очолити Інгулець. Він хотів дізнатися їхню думку щодо цієї пропозиції. Я зустрівся з обома і чесно поділився своїми спостереженнями. Проте перспектива стати тренерами команди "Папи" не викликала у безробітних Дем'яненка та Протасова особливого ентузіазму.
Після цього наші розмови практично зійшли нанівець. Я ніколи не замислювався над можливістю взяти інтерв'ю у Поворознюка. Для мене він не становив жодного інтересу в цій ролі. Мене щиро дивувало, коли його колеги телефонували йому.
Комічність цього персонажа підкреслювали його численні нагороди та звання, які, підозрюю, він здобував шляхом купівлі або отримував у подарунок від друзів. Серед них – Орден Святого Станіслава V ступеня з Лицарським Хрестом, почесне звання професора Інституту розвитку аграрних ринків і, напевно, найцікавіше – його ім'я занесене на районну Дошку пошани.
Одіозний Поворознюк відповідає всім нашим негативним уявленням про місцевого князька на селі -- не освічений, хоча на папері має три (!) вищі освіти. З дуже обмеженим світоглядом, для якого "не існує авторитетів у світі". "Якщо я побив всіх у своєму дворі, то вона -- моя" -- так, мабуть, думав Майк Тайсон перед походом до в'язниці за зґвалтування. Так, напевно, думає і Поворознюк. Принаймні, поки його не наздогнало власне кримінальне минуле. Сподіваюсь, в українському футболі більше про нього ми не почуємо.
Максим Розенко, володар титулу чемпіона.
Головний редактор — Микола Дендак.
