Серед двох сестер вибір впав на неї: історія Олександри Кононової - української зірки Паралімпіади 2026 року.
Паралімпійська організація України
"Після Сочі донька одягла на себе моє "золото", "срібло" і "бронзу"... і з місця не змогла зрушити".
Отже, на Паралімпіаді 2026 року кількість нагород виявилася ще більшою. Її збірка зросла на золоту, срібну та три бронзові медалі.
Олександра Кононова — найуспішніша спортсменка України на цьогорічних Іграх та одна з найуспішніших у всій історії. Це стало очевидним ще в 2010 році.
Батьки залишили Олександру та її молодшу сестру Поліну, коли дівчатка були ще зовсім маленькими. Вихованням дівчат займалися їхні бабуся і дідусь.
Свій перший рік життя майбутня чемпіонка провела в лікарняних стінах, адже остеомієліт, що вразив кістку правої руки, вимагав медичного втручання (інфекція кісткового мозку). Внаслідок цього, її права рука залишилася коротшою за ліву.
Попри безмежну колекцію медалей, дівчинка почала займатися спортом лише у 12 років. І лише через випадковість.
Їй виповнилося 11 років, і автобус, в якому вона подорожувала разом із сестрою та бабусею, проминав групи лижників. Саша була настільки вражена цим видовищем, що в неї виникло бажання одягти лижі й приєднатися до сестри на схилах.
І вони зупинилися!
"Коли мені виповнилося 12, нашому тренеру було 27. Він справжній ентузіаст у своїй професії! Саме завдяки йому я вже багато років займаюся спортом. Вважаю Заведєєва видатним тренером, який повністю відданий своїй справі," - поділилась спогадами Кононова.
Але з'явилася непередбачена проблема. Незважаючи на те, що тренер підтримував дівчат фінансово (придбав лижі для Саші), витрати почали перевищувати всі межі: на спортивну форму, поїздки та участь у змаганнях. Бабусі було важко забезпечити фінансами обидві, тому довелося зробити складний вибір...
Спершу ми з сестрою активно тренувалися разом. Проте згодом довелося приймати рішення, адже бабуся не могла фінансово забезпечити двох спортсменок. Тренер купував мені лижі за власні кошти, але все ж виникали додаткові витрати на форму, проїзд і участь у змаганнях.
Траплялося, що коли я їхала на збори, мої рідні залишалися з двома гривнями. Всю свою пенсію бабуся віддавала мені", - розповідала згодом Кононова.
Олександра вже з перших кроків демонструвала вражаючі досягнення. У віці 16 років вона вперше вирушила на міжнародні змагання. Тренер сподівався, що їй вдасться зайняти хоча б шосту позицію, щоб отримати можливість потрапити до національної збірної.
Вона здобула "золоту", "срібну" та "бронзову" медалі.
За два роки дівчина поїхала на чемпіонат світу, звідки повернулася із золотою та срібною медалями. І переконала всіх, що готова до Паралімпійських ігор 2010.
"Це був мій перший виступ, і я була готова до будь-яких викликів. Я щиро сподівалася здобути хоча б одну золоту медаль," - ділилася своїми думками Олександра.
Вийшло навіть краще, ніж очікувалося! Два "золоті" медалі в лижних перегонах та "золото" з "сріблом" у парабіатлоні.
Вона виросла до статусу найяскравішої зірки цих змагань. Того ж року її визнали "українською спортсменкою року". Незабаром молода спортсменка була відзначена також і Міжнародним паралімпійським комітетом, отримавши титул "кращої дебютантки".
"Ця відзнака має величезне значення як для мене, так і для Паралімпійського комітету України, оскільки вона сприяє інтеграції людей з інвалідністю у світ спорту і фізичної активності. На жаль, багато з них досі стикаються з труднощами у доступі до цих можливостей і часто залишаються замкненими в стінах своїх домівок", - зазначила Кононова.
На Олімпійських іграх 2014 року її колекція поповнилася ще трьома медалями різного ґатунку, які також отримала її донька Адріана. Крім Олександри, медалі в Сочі здобув і її чоловік Григорій Вовчинський, який завоював "золото" в біатлоні.
У цей період Кононова займала провідні позиції на світовій спортивній арені, стабільно входила до трійки найкращих в загальному заліку Кубка світу. У 2017 році, за рік до Паралімпійських ігор, вона навіть здобула перемогу в цьому турнірі. Крім того, вона завоювала вражаючі 6 золотих медалей на чемпіонаті світу.
Однак на Олімпіаду 2018 року дівчина не вирушила...
Вона абсолютно пропустила той сезон через суттєві проблеми зі здоров'ям. Це був складний час для неї. Турнір, на який Кононова готувалася з великою віддачею, довелося спостерігати лише по телевізору.
Проте, це також стало для неї потужним стимулом для вражаючого повернення. У сезоні 2018/19 вона здобула шість перемог на двох етапах Кубка світу. В результаті, 2019 рік вона завершила на почесному третьому місці в загальному заліку Кубка світу.
Олександра впевнено трималася на високих позиціях і планувала повернутися в гру на Олімпіаді в Пекіні, щоб компенсувати пропущені Ігри-2018. Проте розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Конфлікт залишив свій відбиток на кожному українцеві. Це не просто боротьба, а питання існування, витривалості та сили нації, віри в краще майбутнє. Ми прагнемо до свободи та незалежності, до миру для наших дітей. Війна приносить біль і страждання, але ми готові стояти за нашу країну та за кожну досягнуту мету, за славу України. Ми – український народ. Ми будемо сильними, і ми обов'язково переможемо.
На фоні війни Кононова взяла участь у Паралімпійських іграх 2022 року. І під час цього важкого часу вона здобула золоту та срібну медалі!
Вдома в Олександри є ціла стіна, присвячена її медалям. І найціннішою з них вона називає медаль з Пекіна.
"На цих нагородах я бачу не лише визнання, а й усе своє життя – кожен крок, кожну боротьбу, кожну тріумф. Серед усіх цих досягнень одна виділяється особливо. Медаль з Пекінських Ігор – це найцінніший трофей у моїй кар'єрі. Вона була найзаповітнішою. Це символ моєї віри – підтвердження того, що я не здавалася, незважаючи на всі труднощі, що зустрічалися на моєму шляху," – поділилася Кононова.
Цьогорічні змагання відбулися на фоні повернення представників Росії та Білорусі, які вперше з 2014 року змагалися під своїми національними прапорами. На жаль, їхні результати виявилися досить вражаючими.
Отже, нашим атлетам довелося виходити на змагання проти представників Росії. Цих людей, чиї земляки вже п'ятий рік поспіль ведуть війну проти українців. Тих, хто руйнує нашу спортивну інфраструктуру і забирає життя наших спортсменів.
На Олімпійських іграх 2026 року Міжнародний олімпійський комітет ухвалив рішення дискваліфікувати Владислава Гераскевича через його "Шолом пам'яті". У свою чергу, на Паралімпійських іграх Міжнародний паралімпійський комітет заборонив українській збірній носити форму, на якій була зображена мапа України, а спортсменці Кононовій - серйозно заборонив використовувати сережки з написом "Stop War".
"Після спринту зробили зауваження, сказали, що за регламентом не дозволений напис "Stop War" на сережках, хоча я в них бігла. Я себе почуваю комфортно, бо була готова до того, що зроблять зауваження.
Це мій душевний стан, коли надіваю патріотичні сережки, одяг, форму, прапор. Для мене це багато чого означає, я задля цього живу, працюю. Це те, що мене надихає у спорті: моя держава, гімн, прапор. Все, що стосується всього цього - зі мною", - розповідала спортсменка.
Незважаючи на тиск з боку Міжнародного паралімпійського комітету та повернення російських атлетів, Кононова показала вражаючий результат. Вже в перший день конкуренції вона завоювала золоту медаль, а наступного дня отримала бронзову.
Потім ще одну, 14 березня - "срібло", а в останній день Паралімпіади втретє фінішувала третьою.
Олександрі вже 35 років. А вона й досі залишається світовим топом. І на цьогорічних змаганнях показала найкращий результат серед усіх українців. А все почалося зі звичайної поїздки на автобусі.
